Герои этой войны

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Олександр Сарабун
ЛЮДИНА КРЕМIНЬ!
Він пройшов Іловайський котел, отримавши важке поранення і втратив ногу. Та його сила духу просто вражає! Повернувся на фронт, воюючи так, що дехто з побратимів навіть не здогадується, що замість ноги у нього - протез. . На таких людях ми і тримаємося!
БОЖОГО ЗАХИСТУ! НАША ШАНА I ПОВАГА!!!

 

AIRBORNE

Мисливець

"Коли Україна буде сильною, Донбасс говоритиме "Слава Україні !" Олег Кузьміних. Пробув 124 дні у полоні. Відмовився перейти на бік ворога. Героям Слава !
 

AIRBORNE

Мисливець
За два дні він вивів з Дебальцівського котла 187 бійців.
Хірург із Тернополя Михайло Стасів.
Янгол, який врятував сотні життів, але сам пішов на небо...
Вирушаючи добровільно у зону АТО, він мріяв врятувати бодай одне життя, натомість вберіг сотні. Витягав поранених з того світу , забирав з передової загиблих, оперував у бліндажах, наметах, в машині. Чимало операцій провів у Світлодарській лікарні. Згодом операційний блок обстріляли і знищили терористи. На прохання Михайла Ярославовича тернополяни передали в зону АТО санітарний автомобіль, ліки, інші необхідні для порятунку життя військових речі.
Зі своїм підрозділом Михайло Стасів пройшов усі гарячі точки.
Зі спогадів побратимів про Михайла Ярославовича Стасіва:
- Це була людина сильна духом, з великим серцем та глибокою душею.
- Людина, яка залишила слід і тільки хороші спогади.
- Найщиріша, найдобріша людина.
- Завжди з посмішкою, простий, уважний.
- Промінь добра і совісті.
- Самореалізована, відважна, смілива людина.
- Фахівець-хірург, який завжди приходив на допомогу.
- Великий патріот нації. Дякуємо за врятовані життя наших хлопців з гірсько-піхотного батальйону під час боїв за Дебальцево.
Помер у Тернополі 1 квітня 2016 року через раптову зупинку серця внаслідок інфаркту. Похований 3 квітня на Алеї Героїв Микулинецького кладовища.
- Маємо на кого рівнятися.
- Людина і Друг з великої букви.
- Просто ангел повернувся на небо. Вічна пам’ять !...
 

AIRBORNE

Мисливець
Легендарний Вітер. Віктор Ніколюк.
Полковник, комбриг 92-ої окремої механізованої бригади.
Про його сміливість на фронті ходили легенди.
За те вороги оголосили легендарного комбрига особистим ворогом.
На його рахунку - більш ніж сотня вдалих боїв з ворогом.
Успіху Тобі, Легендо ! Дякуємо, що живий !

 

AIRBORNE

Мисливець
Капітан Олександр Скиба...11 січня кочівний танк сепаратистів пострілами зі 100 метрів завалив дві стіни на першому поверсі аропорту, і від вибуху снаряду Олександр Скиба отримав важку контузію, але завдяки зусиллям медика Ігоря Зінича продовжив керувати боєм. У наступні дні найбільш запеклих боїв Скиба особисто та майже без сну керував обороною аеропорту, коригував вогонь артилерії у відповідь, кілька разів викликаючи його на себе...За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (31.7.2015)

 

AIRBORNE

Мисливець
Володимир Регеша - розвідник "Санта".
Історик, письменник, доброволець "Правого Сектора", командир підрозділу розвідки з позивним "Санта". Спочатку був волонтером, а потім пішов добровольцем на фронт та воює в Авдіівці. Він не професійний військовий, але блискуче розробляє військові операції. Володимир - багатодітний батько п'ятьох дітей. Також допомагає спецінтернатам для дітей із особливими потребами, за яких держава майже забула. Людина з дуже світлою і доброю душею, вартий, щоб ним захоплювались !

 

AIRBORNE

Мисливець
СЛАВА НАЦІЇ !!!
Про таких людей треба писати книги та знімати фільми.
Коли її єдиний син, кіборг Андрій Терещенко загинув,визволяючи Донецький аеропорт,Світлана Терещенко пішла на військову службу.
Заради пам'яті свого сина,заради життя всіх українських синів...


 

AIRBORNE

Мисливець
Його ім’я стало легендою. Саме група підполковника Юрія Коваленка три рази підряд штурмувала пропускний пункт «Ізварино» і тричі вибивала бойовиків. Щоразу після перемоги лунав наказ – «відійти»…
Юрію Коваленку було 37 років, однак він вже отримав звання підполковника. Служив замкомандиром загону спецпризначення 3 окремого полку спеціального призначення оперативного командування «Південь».
Основним завданням Коваленка та його групи стала розвідка, супроводження військових вантажів, охорона україно-російського державного кордону. І, звісно, бойові виходи.
Підполковнику так вдалося організувати оборону загону, що вибити бійців з позиції противник не міг жодними засобами.
Коли загін Коваленка отримав завдання провести українські війська вздовж кордону, завдання видалось украй складним, бійцям довелося форсувати убрід річку Міус біля села Кожевня. Саме його група провела українські війка до пунктів Довжанський та Краснопартизанськ. Ця операція відбулась без втрат.
Після цього наші війська отримали завдання зайняти останню масштабну автомагістраль в районі Ізварино. Саме цим шляхом у захоплені ворогом українські міста надходили поставки зброї та найманців з Росії.
Загін Юрія Коваленка разом з іншими загонами вибив бойовиків. Тричі хлопці під керівництвом підполковника та пліч-о-пліч з ним штурмували пропускний пункт «Ізварино». І тричі їм вдавалося вибити супротивника! Але армії давали наказ відійти і пропускний пункт знову займали терористи.
Легендарний підполковник загинув 15 липня 2014 року унаслідок мінометного обстрілу поблизу с. Провалля на Луганщині. Без опори лишилася дружина та дві доньки. Указом Президента України «за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі», Юрію Коваленку посмертно присвоєно звання «Герой України».

 

AIRBORNE

Мисливець
СВІТЛОЇ ПАМ'ЯТІ...
Кіборг котрий єдиний в Україні отримав три найвищі нагороди,Герой України,Народний Герой України,а також його ім'я носить батальон ЗСУ!
Іван Зубков,командир 90-го батальону 81 бригади.
Будучи пораненим,залишився разом зі своїми бійцями в пеклі ДАПу.Ризикуючи життям прикривав відхід свого підрозділу.
20 січня бойовики підірвали другий поверх терміналу,під його завалами він і загинув...

 

AIRBORNE

Мисливець
Цей той танк, де завжди лежать сигарети... Їх ніхто не чіпає.
Танк Саши Лавріненко. Перша атака Пісків.
Роздавив міноменту батарею, танк підбили, загинули механік і навідник, сепари залізли на танк і хотілі взять в полон командира, командир підірвав себе гранатою...

 

AIRBORNE

Мисливець
В'ячеслав Кубрак, позивний «Куля». Старшина роти 2-го батальйону «Ведмедів» 95-ї окремої аеромобільної бригади. Слава народився в Чернігівській області. З дитинства бачив себе тільки військовим, тому, коли прийшов час обирати життєвий шлях, сумнівів не було - став службовцем ВСУ. Армії присвятив уже 8 років. Бойове хрещення пройшов 13 травня 2014 р По дорозі в Краматорськ десантники 95-ї аеромобільної бригади потрапили в засідку бойовиків. У тому бою загинули 7 бойових побратимів і 8 отримали поранення. У Пісках зі своєю бригадою - з самого початку її там перебування, з 3-го жовтня і по листопад. Безпосередньо в аеропорту, в новому терміналі пробув 15 днів, з 5 по 21 листопада, в якості кулеметника КПВТ. Обстановку в той час згадує як відносно спокійну, колони в аеропорт ходили нормально, обстріли були, але не інтенсивні. Гаряче стало в листопаді: ці кілька кілометрів до аеропорту стали реальною «дорогою життя», а саме перебування а аеропорту перетворилося в пекло. Не дарма аеропорт скорочено називали АТ. Зараз батальйон дислокується в Авдіївці. Слава ж закінчує вирішувати свої «тилові» питання в Слов'янську і незабаром до них, до своїх пацанам. Питання «за які заслуги йому присуджена нагорода« Народний Герой України »Славу бентежить. Вважає себе звичайним бійцем, таким як десятки його побратимів. Нічого видатного, а тим більше героїчного в своїй службі не бачить. Але якщо комітет, який розглядав кандидатури, прийняв таке рішення, то сподівається, воно обгрунтовано. Сім'єю ще не обзавівся, хоч і мріє про це. Ну да всьому свій час. Потрібно спочатку вирішити всі питання на Сході. Тут Слава впевнений: якщо кожен, на своєму місці буде вносити свою лепту у вирішення цього конфлікту - кінець конфлікту наступить скоро. Командир 2 батальйону 95 десантної бригади Ведмідь представив до нагороди старшину В'ячеслава Кубрака, який не раз рятував своїх товаришів в самому пеклі війни, горів в БТР, брав на себе відповідальність за роту і виконання бойових завдань. 4 червня 2015 р
 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Ізраїльський спецназівець, просто хороший стрілок, Григорій Пивоваров вже більше трьох років захищає Україну! Герою Слава!!

 

AIRBORNE

Мисливець
НАШІ ГЕРОЇ. СОКОЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ,
помічник кулеметника 93-ї окремої механізованої бригади.
"17 січня 2015 року дві наші БМП заблукали в тумані, зв'язок на початку наступу пропав. Ми у складі двох БМП і однієї МТЛБ вискочили до метеовишки. Під постійними обстрілами машини заглохли, на першій заклинило пушку, на другій башту. Люки десанту теж приклинило, тому наказ десантуватись виконували хвилин десять. Слідуючий наказ: "Продовжувати пересування під прикриттям машин" виконали, добре що машини завелись. Пройшли метрів тридцять і пряме влучення в нашу групу декількох мін 120 калібру,припинило наші пересування. Після цього пам'ятаю, що лежав на спині і стріляв з автомата над бетонним парканом, скінчилися набої, не зміг поміняти магазин. Дістав гранату, та хлопці вже почали витягувати поранених за метеовишку. Проповз метрів 15-20 і недалеко від того місця, де впав після поранення знову вибухнула міна. Ще декілька вибухів, завантажили мене в БМП і все".
Під час бою він отримав важкі поранення ніг. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
 

AIRBORNE

Мисливець
Отець Андрій, в миру Андрій Зелінський, військовий капелан. Львів'янин, має три вищі освіти: філософську богословську і політологічну.Дві перших отримав за кордоном. Третю- в Києво-Могилянській академії. Як капелан починав в Академії сухопутних військ. Останні роки живе в Києві, несе службу в Київському гарнізоні. За ці роки збройні сили стали для Андрія другою сім'єю. Когось з бойових друзів вінчав, комусь хрестив дітей, хтось постійно приходить на Сповіді, хтось в пошуках ради, підтримки, духовного супроводу, а когось на жаль, доводилося відспівувати. Коли почалися військові дії на сході України, стало важко сидіти в Києві. Андрій пішов в департамент зі співпраці з силовими структурами Української греко-католицької церкви і сказав: "Надсилайте мене на фронт". Були дві умови - поїхати на передову, і щоб це були Збройні сили України. Починав під обложеним Слов'янськом Жив у військовому таборі. Один з наметів перетворили в польовий храм. Вівтар зробили зі столу, який подарували місцеві жителі. Для свічників використовували чохли з гранат, в цинки від боєприпасів ставили свічки за здоров'я чи за упокій. Місцеве духовенство подарувало ікони. Там же проводив служби - ранкові та вечірні. Приходили, хто міг. А ще кожен день бійці приходили сповідатися. На війні адже потреба в спілкуванні з Богом загострюється в рази. Навіть атеїсти починають вірити в Бога. Моляться майже всі,кожен по-своєму. З того часу довелося побувати в найгарячіших точках, по всій лінії протистояння. Коли навколо стріляє і гуде, на наші позиції летять міни, коли падають бійці від поранень, а ворожа артилерія безжально розриває землю, повітря пронизує скажений рев реактивних снарядів, коли не вистачає тепла і світла, сну і спокою, Отець Андрій щасливий, що може бути поруч, бути на своєму місці. Коли хлопці під час обстрілу беруться за зброю - стає поруч з ними, озброївшись молитвою за кожного.В цей час він вдячний Господу за те, що дозволив бути поруч, дозволив стати братом для багатьох.
 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Йому було лише 25 років.Він був фельдшером.Побратими називали його "Псих" , тому що він завжди , запекло, до останнього боровся за життя кожного хворого і пораненого , нехтуючи власною безпекою.
В останні дні перед підривом терористами терміналу аеропорту Донецька, Ігор рятував життя поранених , їх не можна було вивезти , під постійними обстрілами.Сам був поранений,але виконував свій обов'язок медика.
Загинув під завалами...Коли хлопці витягли його з - під уламків плити , він ще дихав , але був без свідомості.Помер Ігор на руках побратимів.
Зінич Ігор Вікторович.Йому присвоєно звання Героя України /посмертно/...
Як можна забути таких ЛЮДЕЙ...Вони не серед нас - вони з нами НАВІЧНО...

 

AIRBORNE

Мисливець
Країна повинна знати своїх героїв!
-------------
У Дебальц.котлі він залишився єдиним хірургом і наодинці проводив операції.Оперував в бліндажі, на колінах, прикриваючи собою поранених від землі, яка сипалася після постійних розривів мін.За 9 діб врятував 95 бійців!
Олександр Данилюк.Сміливий Лікар-Майданівець, Лікар-Герой!

 

AIRBORNE

Мисливець
Это – день грусти и гордости. Сегодня, 27 июля, исполняется три года, как в боях с сепаратистами за Луганск погиб азербайджанец, уроженец поселка Дашбурун Бейлаганского района Азербайджана Йолчу Алиев.

Представители Объединенной Диаспоры Азербайджанцев Украины «ОДАУ» почтили память Йолчу Алиева, посетив его могилу в Киеве. Так, украинская земля стала последним пристанищем для смелого, мужественного азербайджанца.

Стоит отметить, что Йолчу Алиев прошел славный путь от Майдана до «Айдара». Он был активистом 24-ой сотни Самообороны Майдана, а с началом Антитеррористической операции, принимал участие в боевых действиях на востоке Украины. Летом 2014 года в разгар активных боев, Алиев боец батальона «Айдар» добровольно ушел на фронт. «Айдаровцы» освобождали от террористов многие пункты Луганской области. К примеру, в июле 2014 года «Айдар» освободил город Рубежное, Северодонецк и ряд населенных пунктов Луганской области.

Ожесточенные бои проходили и в районе Лутугино, которые пришлись на вторую половину июля. В течении суток подразделения батальона принимали участие в трех различных операциях по разным направлениям. 27 июля 2014 года «Айдар» понес в этих боях большие потери в количестве 12 человек. Среди них был и Йолчу. Трагическая гибель Алиева застала его во время захвата блокпоста противника.

Указом Президента Украины Петра Порошенко, за личное мужество и высокий профессионализм, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, верность военной присяге Йолчу Алиев посмертно награжден орденом "За мужество" III степени. Он - один из тех, кто своим подвигом доказал, что многие проживающие в Украине азербайджанцы не на словах, а на деле демонстрируют свою любовь к ней, свою готовность отдать за её целостность самое дорогое, что есть у каждого из нас - собственную жизнь.

И тут имеет смысл вспомнить также и о других азербайджанцах, погибших в боях за Украину. К примеру, об Ильгаре Багирове (позывной «Балу»). Этот уроженец Азербайджана является выпускником Харьковского высшего военного авиационно-инженерного училища. Он ушел на войну 12 мая, в день своего рождения. Уже вскоре Багирова назначили командиром разведгруппы 11-го территориального батальона "Киевская Русь". О его мужестве и героизме рассказывают до сих пор. К примеру о том, что когда террористы оттесняли украинские войска под Дебальцевом, Балу прыгнул в танк и поехал прямо на врагов.

Бойцы говорили, что благодаря его отчаянному маневру тогда удалось удержать стратегически важный блокпост (который впоследствии так и назывался пост «Балу»). А 1 октября 2014 года группа «Балу» попала в окружение. Багиров не хотел сдаваться в плен и проходить ужасы пыток и унижения. Он подорвал себя гранатой, ранив врагов. Его тело было доставлено в Ирпень, где 27 ноября 2014 года бойцы подразделения «Киевская Русь» и близкие Балу проводили его в последний путь.

Стоит также вспомнить и про Владимира Мамедалиева. Он родился в городе Новоукраинка, что в Кировоградской области, в интернациональной азербайджано-украинской семье. Военная карьера Мамедалиева началась с поступления в Одесское военное училище. После чего прохождение службы в Вооруженных Силах Украины, а далее обучение в военной академии.

С первых дней начала АТО, подполковник Мамедалиев был переведен в Донецкую область, где служил в составе 6-го армейского корпуса, 51-ой механизированной бригады. 4 июля он принял участие в ожесточенном бою на горе Карачун. Там украинская артиллерия наносила массированные удары по позициям боевиков, а противник в свою очередь отвечал стрельбой из гранатометного орудия. Огонь из вражеских позиций пришелся и на Мамедалиева. Отважный офицер скончался в результате штурма боевиками блокпоста...

В родной Новоукраинке именем украинского азербайджанца названа была одна из центральных улиц. Указом Президента Украины Владимир Гаибович Мамедалиев был награжден орденом Богдана Хмельницкого ІІІ степени (посмертно) за личное мужество и героизм, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины.

Список азербайджанцев, погибших, получивших ранения, ныне сражающих за Украину можно продолжать еще долго. Имя каждого из них дорого нам, проживающим в Украине азербайджанцам. Мы гордимся этими героями, воспитываем на их примерах своих детей. При этом, мы также рассказываем им и о том, что было немало украинцев, участвовавших в болях за территориальную целостность Азербайджана, рассказавших миру о зверствах, совершенных армянскими захватчиками.

К примеру, ОДАУ имеет честь дружить с бывшим украинским летчиком Леонидом Марковичем Кравцом, который стал свидетелем геноцида азербайджанцев в Ходжалы. Он имел мужество поведать миру правду об этом преступлении против человечности. Мы глубоко благодарны ему за это!

А еще, мы помним о героизме уроженца Полтавской области Олега Бабака. С марта 1991 года он, будучи заместителем командира роты по политической части 21-й бригады особого назначения лейтенант, в составе подразделений внутренних войск выполнял задачу по охране общественного порядка в Губатлинском районе Азербайджана.

Седьмого апреля 1991 года, получив сообщение об убийстве жителя азербайджанского посёлка Юхары Джибикли, лейтенант Бабак с группой военнослужащих прибыл на место происшествия, где подвергся нападению вооружённого отряда из армян численностью до семидесяти человек. Будучи окружён армянскими боевиками, отважный офицер отстреливался до последнего патрона и погиб. В результате его самоотверженных действий была сохранена жизнь подчинённых и предотвращена расправа над мирными жителями…

Помним мы и про подвиг уроженца Харьковской области Руслана Половинки. Он, после создания ВВС Азербайджана, продолжил службу в вертолётной эскадрилье в Баку. Он отличился в боях за Губатлы, Лачин. А 6 августа 1992 года, получив информацию о том, что азербайджанские войска попали в окружение, экипаж вертолета Ми-24, в составе которого был и Руслан Половинка, вылетел в зону боевых действий. Совершив три вылета, полностью уничтожили бронетехнику и живую силу противника. С поля боя были вывезены погибшие и раненые. Во время четвертого вылета в вертолёт попала ракета противника.

Так погиб украинский герой Азербайджана. Годы спустя, ровно также, героически, погибали азербайджанские герои Украины. Мы чтим память каждого из них. Мы гордимся ими. И в этой связи считаю важным напомнить, что Руслан Половинка посмертно был награжден званием Национального Героя Азербайджана. Считаю, что звания Национального Героя Украины заслужили и азербайджанцы, погибшие в боях за свою вторую Родину.

Уверен, что азербайджанской диаспоре Украины, Государственному Комитету по делам диаспоры имеет смысл объединить усилия в направлении положительного решения данного вопроса. Этой высокой наградой будут гордиться все, проживающие в Украине азербайджанцы. Это будет дань подвигу тех, о ком все мы ныне вспоминаем с гордостью и грустью.
 

AIRBORNE

Мисливець
Це одна з найбільш вразливих мене фотографій я б назвав саме так. У серпні 2014 го вона знайшла свого тяжко пораненого чоловіка без свідомості в госпіталі Дніпра. Він був без свідомості кілька діб, і втратив багато крові. Вона не відходила від нього ні на годину - і він прийшов до тями. У вересні 2014 го у нього почалося велике зараження, температура не спадала, його довелося ввести в кому. Вона цілу добу була поруч, її очі не просихає від сліз. І він вийшов з коми. Він міг втратити пам'ять, і йому довелося заново вчитися рухатися. Вона з ним невідривно на всіх процедурах, і цілими днями вона допомагає йому знайти себе. І зараз він знову гостро мислячий діяльна людина, і з кожним місяцем він все впевненіше крокує, і все міцніше його рука. Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук вчиться ходити. І на благодійній акції на користь поранених він фотографувався стоячи на своїх ногах. Він знає, що не впаде, тому що дружина Тетяна на кожній фотографії ставала і страхувала героя ззаду, так, щоб не потрапити в кадр. Вони обидва думають, що видима підтримка - це прояв слабкості для генерала. А насправді - це фотографія небаченої сили. В цьому фото - сила любові і гідності, яка здатна повернути з того світу, перемогти всі хвороби, розтрощити будь-які перешкоди. В цьому фото подвиг чоловіки, які пішов захищати свою Батьківщину-матір, і подвиг жінки, яка врятувала свого чоловіка і сина своєї країни. В цьому фото видно, що в його чоловічих орденах - її жіноче плече і турбота. В цьому фото вони - одне ціле. Їхня сім'я. Їх дочка. Їхня праця. Одне життя. Одна доля. Одне почуття. В цьому фото - всі наші люблячі дружини і матері. В цьому фото - Герой і Україна, яка робить його сильним.
 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Погиб гражданин Латвии.Патриот Украины,боец 72 ОМБр Артур,с позывным "Ронин".
Прошел немало горячих точек,до 72-й бригады воевал в составе 54 ОМБр и в "Правом секторе"."Ронин" подорвался на вражеском снаряде вблизи поселка Новолуганское. Вечная слава павшим Героям!

 
Зверху