Крик за зайцем
Мене надзвичайно хвилює сьогоднішня ситуація з популяцією зайця-русака в наших угіддях, тому я почав моніторити ситуацію (від друзів, єгерів та мисливствознавців), як по Україні, так і в моїй рідній Дніпропетровщині.
Спираючись на власний досвід (член УТМР з 1980 року, до того 10 років полювання разом з батьком, 6 років роботи в мисливському господарстві), хочу багато в чому не погодитись з автором статті «Знову про зайців» В.Лобковим, який починає своє дослідження зі статистики. Статистика, це, звичайно, добре, але ж я не думаю що автор прибув до нас з Місяця…
Отже, звідки беруться у нас дані статистичних обліків? Авторитетно заявляю, що, як правило, керівники районних рад пишуть їх, не виходячи з кабінету, перепрошую, роздруковують на комп’ютері стільки, скільки їм потрібно. Потім роздають ці папірці головам первинних мисливських колективів для підпису (а іноді і не дають). Про що можна говорити, якщо більшість співробітників нашої мисливської галузі не знають навіть методик проведення таксації. Як у кращому разі все відбувається – збирається колектив мисливців, формально проходять ближче до села одне чи два поля, щоб був факт «таксації» і все. Усе! І на цьому всьому намагаються побудувати якесь примарне дослідження, «екстраполюючи» ці цифри на всі угіддя.
З моєї точки зору, зниження чисельності нашого зайця-русака розпочалося ще наприкінці 90-х років. Розпочалося воно тоді, коли без будь-якого обґрунтування збільшили кількість днів полювання – це по-перше. А по-друге, було введене полювання на лисиць за відстрільними картками. Разом з цим різко впала ціна на лисячі шкури. Ті мисливці-лисятники, які полювали на лисиць з норовими собаками були змушені відмовитися від полювання в тих обсягах, що були раніше (ціни на бензин тощо). І хоча згодом «відстрілки» на лисиць відмінили, кількість лисиць різко зросла й продовжувала зростати.
Я категорично не згоден з Лобковим, що чисельність лисиць не впливає на заячу популяцію. На сьогоднішній день при різкій інтенсифікації сільськогосподарського виробництва посилилася боротьба з дрібними гризунами, зросло застосування інсектидиців, внаслідок чого кормова база лисиць змінилася. Про це свідчить той факт, що за останні роки добувається надзвичайно мало молодого зайця, в популяції переважають старі особини. Очевидно, що значна кількість молодняка вибирається лисицями, кількість яких просто вражає. В угіддях нашого мисливського колективу (4500 га) останніми роками за сезон добувається в середньому 50 лисиць, це без урахування 20-25 підранків та лисиць, які добуваються з норовими собаками. А зайця в 2010 році було добуто 34 особини. Для прикладу, в 1992 році – 242 зайці та 11 лисиць.
І знову у нас новий «подарунок» мисливцям – введене полювання на лисиць за разовими картками. Ну, чому не можна полювати на лисиць за сезонною відстрільною карткою?
Щодо винищення лисиць на обмеженій площі – це безглуздя, тому що індивідуальна ділянка мешкання лисиці може сягати від 10 до 35 квадратних кілометрів. Щільність населення лисиць більше як 2-3 особини на 1000 га вже завдає суттєвої шкоди знищенням не тільки зайця, а й молодняка козулі (дослідження Івентер, 1981, Гаврін, 1976).
Також, якщо раніше одне поле у нас косили три дні два комбайни «Нива», то сьогодні заморське диво косить його за 6-7 годин і швидкісні косарки навіть зайчикам-підліткам не дають ніяких шансів вижити. Та й монокультур сьогодні ніяк не стало менше. Зрештою, що не додушили комбайни, на другий-третій день спалюють горе-господарі, підпалюючи стерню. Хто бачив це, тому пояснювати не треба. Не те що зайченята, посадки вигорають, птахи на льоту гинуть. Вперше за останні 15 років у 2011 р. в нашому районі не палили стерню. Щира подяка за це керівництву району, будемо сподіватися, що й надалі знищення дичини та наших родючих ґрунтів не повториться.
Тепер щодо впливу полювання на популяцію зайця. Якщо при високій чисельності зайців колектив мисливців проходив 300-400 га за 10 годин і в кожного був заєць, то тепер люди ходять до 15-16 годин, проходячи при цьому близько 1500 га. Зрозуміло, наскільки зріс фактор турбування звіра та тиск на угіддя. А шукати інші місця для полювання місцевим мисливцям нема ані коштів, ані бажання. Та й совість не кожному дозволяє лізти межи очі туди, де така сама ситуація.
Про перевищення пропускної спроможності угідь годі й згадувати. Сьогодні на це ніхто й ніколи не звертає уваги. В лави мисливців приймають усіх охочих, не зважаючи ні на що. Іноді навіть без відома первинного мисливського колективу.
При згадці про браконьєрство у мене, чесно кажучи, опускаються руки. Раніше ганяли зайців з-під фар поодинокі особи, найчастіше в п’яному стані, на мотоциклах, зрідка на УАЗі або на «Ниві». Тоді за ними можна було навіть на велосипеді або мотоциклі потихеньку прослідкувати та, заїхавши слідом на подвір’я, затримати. Зараз же зайців ганяють на джипах такі «особи», яким не то що єгер, міліція нічого не можуть зробити. Для того, щоб зрозуміти як ведеться боротьба з браконьєрством, раджу ознайомитися зі статистикою: скільки порушено кримінальних справ за порушення правил полювання, скільки в середньому один працівник склав за останній рік адмінпротоколів на значні порушення правил полювання (а не за дрібниці, наприклад, відсутність відмітки в контрольній картці обліку добутої дичини).
Окремо хочу зупинитися на темі мерзотників-петельників. Понаставляє такий петель в угіддях, як правило для «підгодівлі» лисиць, бо до ранку лисиця все з’їсть, а ніхто вже тих петель і не знімає. Затримати петельника вкрай складно, бо він ходить-«гуляє», як правило, з сумкою, а при затриманні скаже, що зайця знайшов. І ніякої управи на нього немає. Загалом юридична практика щодо боротьби з браконьєрством настільки недосконала, що потрібно чимало часу та фахівців-юристів, які вболівають за природу, аби розробити щось справді ефективне.
У 1985 році мені пощастило побувати в Нижньо-Кундрючинському мисливському господарстві Нечаєва Бориса Олексійовича, що знаходилося в Ростовській області. Незабутнє враження лишилося від спілкування з цією людиною, неперевершеним фахівцем як у мисливствознавстві, так і в фотографії. Велика кількість журналів «Охота и охотничье хозяйство» мали на обкладинках фото, зроблені Нечаєвим. Побувавши в угіддях цього господарства, я був просто приголомшений кількістю зайців – 300-350 особин на 1000 га. Що означають ці цифри можуть зрозуміти всі, якщо порівняти з нашими 10-15 зайцями на 1000 га.
Під час розмови господар розповів мені ось що. Усі його угіддя поділені на три частини. Одна частина є постійною відтворювальною дільницею, а на інших частинах проводиться полювання, але через рік, по черзі. Лисиця, не кажучи вже про вовка, винищена зовсім, заходять хіба що лисиці з сусідніх угідь. Бродячі собаки, коти та сіра ворона «поза законом». Автобраконьєрства немає, бо протягом всього року за сприятливої погоди кожну ніч чергують по два єгері на двох УАЗах. Полювання проводяться тільки колективні. Зазвичай колектив протягом однієї, максимум півтори години відстрілював на кожного мисливця по одному зайцю. Полювання проводилося тільки з єгерями. За вбиту лисицю – премія у вигляді безкоштовного полювання на фазана.
Крім організції полювань чималий дохід господарству приносили відлов та продаж зайців (близько 2000 на рік) і фазанів (близько 1000 на рік). Угіддя: звичайні поля з сільгоспкультурами, поодинокі озерця, балки, переліски такі самі, як і в нашій степовій зоні.
Звісно, велику підтримку Нечаєв отримав від місцевих мисливців. Важко було порозумітися спочатку, та коли люди побачили, що можна полювати по-справжньому, а не топтати марно землю від темна до темна, від помічників не було відбою.
Таким чином, звертаючись як до первинних колективів, так і до керівництва УТМР, пропоную ось що. По-перше, заборонити полювання на зайця-русака на два сезони, як це було зроблено в Дніпропетровській області в 1978-79 роках. Мисливці зі стажем пам’ятають це та згадують, скільки років після цього ми не мали проблем з кількістю зайця-русака. Протягом цього часу максимально винищити лисицю, єнотоподібного собаку, вовка, ворон. Відкладати далі нікуди – популяція на тій межі, за якою починається, а багато де вже й почалося, близькорідне схрещування, що може призвести до повної загибелі популяції. Саме від цього залежить і кількість приплодів, і кількість зайченят в кожному виводку. Чомусь поляки закривають полювання в угіддях, де значно більше зайця, ніж наші 10 особин на 1000 га. Надалі, після відкриття полювання, створити відтворювальні ділянки, що кількісно мають становити не менше 30 % від площі угідь. Контроль же за чисельністю хижаків на цих ділянках покласти на єгерів. Кількість днів полювання на зайця – максимум 5.
По-друге, потрібно чесно, без приписок провести таксацію. Не треба бути страусами, які ховають голову в пісок. Давайте отримаємо справедливі дані та будемо щось робити для покращення ситуації. Тоді можна буде «вивчати коливання чисельності, вікові структури і т.д.». Інакше що вивчати, що аналізувати, якщо цифри взяті зі стелі?
По-третє, докласти максимум зусиль для знищення, крім лисиць, бродячих котів і собак та ворон. Раніше приміські території, околиці сіл були наповнені дичиною більше, ніж степові. Подивіться, що робиться сьогодні. Усі населені пункти кишать бродячими собаками і котами, які влітку за межами населених пунктів виїдають усе живе. Мене взагалі вражають особи, які стають на їх захист і не помічають, скільки живності вони знищують. Я вже мовчу про сказ, лишаї, блохи та інші «радощі», не згадую про тисячі покусаних людей. І нехай той, хто придумав Закон «Про жорстоке поводження з тваринами» напише ще один закон – «Про жорстоке поводження бродячих собак з людьми» та нехай подивиться хоча б одній покусаній дитині в її заплакані очі.
І наостанок хочу зазначити, що вплинути на сільгоспвиробників реально ми не можемо. А от під браконьєрами має горіти земля. Насамперед необхідно збільшити суми збитків та штрафів за незаконне полювання. Якщо єгері візьмуться за справу, якщо їм допомагатимуть мисливці, порядок буде. Треба сміливіше виганяти браконьєрів з лав УТМР. Вкрай необхідно ставити питання про те, що мисливська зброя має бути тільки у мисливця. А для особистого захисту вистачає інших видів зброї.
Провести красиве полювання, гарно відпочити мисливцю не буде проблемою, якщо в наших угіддях буде достатня кількість дичини. Треба нам всім разом засукати рукава і братися до роботи, а то одні здають гроші, другі збирають, треті невідомо на що їх витрачають, а віз, «запряжений зайцями» і нині там. Усі мисливці нашого колективу заплатили членські внески, розрахувалися за відстрільні картки (200 грн сезонка до нового року та 100 грн сезонка після нового року – ще на три дні полювання). І що ми отримали? За 10 днів полювання сезону 2011-12 рр. на 30 мисливців добуто 11 зайців з площі 4500 га. Тобто один заєць обійшовся приблизно в 1000 грн. Дорогувато, чи не так? Та ще було б нічого, якби ці гроші пішли на відтворення його кількості.
Десятиріччями УТМР отримує гроші за відстрільні картки на зайця-русака, але ні копієчки не витрачає на відтворення. Якщо я помиляюся, нехай заперечать мені спеціалісти УТМР: скільки грошей в середньому за сезон зібрано за відстрільні картки та який відсоток з цих грошей і на що саме витрачено для відтворення зайця. Мені (та й не тільки мені) цікаво було б подивитися на ці дані за останні 10 років.
Мабуть нам вже досить сидіти й чекати, поки заєць сам звідкілясь візьметься? Може, фахівцям товариства теж треба попрацювати над цим питанням та залучити для його вирішення зоологів та ветеринарів?
На цьому поки що все. Перепрошую за деяку хаотичність. Просто все це – крик душі.
С. Соболь
Всеукраїнська газета "Полювання та риболовля" 2012 рік № 8
