Герои этой войны

AIRBORNE

Мисливець
НА ЗАХИСТІ НАШОЇ УКРАЇНИ!..За плечима старшини Петра — служба у розвідувально-десантному підрозділі ще за часів Союзу та участь у Грузино-Абхазькій війні на початку 1990-х, яку він закінчив у званні старшого лейтенанта грузинської армії. Своїм досвідом, як військовим, так і життєвим, Петро залюбки ділиться з молодшими побратимами.

 

AIRBORNE

Мисливець
Мабуть у кожному підрозділі та кожній бригаді, є військовий з позивним «Ведмідь». Є і в нашій військовій частині свій «Ведмідь». Але він особливий, не такий як усі. Блакитні очі, щира посмішка і голос… тихий, ласкавий. В ньому немає «ведмежого рику», але чомусь, така сила, така впевненість, що поневолі слухаєш, віриш, виконуєш. Якщо сказав «Ведмідь»: "Все буде добре!" - значить буде, і без варіантів.
- Страшні події січня 2014 року перевернули мій світогляд. Так сталося, що під час Революції гідності, я був у відрядженні в Києві, і на власні очі бачив що відбувається у країні. Ситуація не дуже зрозуміла, але те що я потрібен своїй країні – це було ясно. Повернувшись у рідне місто, пішов у військкомат, і вже за тиждень поповнив ряди Дніпровських десантників, -так розпочалася розмова зі старшим лейтенантом імя Максим.
- А потім «військовий туризм»…десятки міст та сіл на Сході країни. Навіть зараз, закриваю очі і бачу ті жахіття: понівечені будинки, зламані дерева, налякані люди. Одним словом-війна. Часто згадую події січня 2015 року. Бої за шахту Бутівка, «Зеніт», «Вовчий міст»…Бій тривав не одну добу. Штурм мосту, бій, відхід, знову штурм, знову бій.
Ворог мов оскаженілий розстрілював наші позиції з танків та мінометів, не давала продиху і ворожа піхота. З’явилися поранені та загиблі. Людей катастрофічно не вистачало. Сили противника явно переважали. Вибравши момент взявши з собою розвідників, та заручившись прикриттям кулеметників, ми вирушили на ворожу територію. Йти довелося по відкритій місцевості, сховатися можливості не було. То перебіжками, то повзли, то йшли у повний зріст, але все ж таки дісталися ворожих окопів. По команді по бандитам полетіли гранати. Скільки їх було пригадати вже і не зможу. Все наче у сні: чека - кидок, чека - кидок. Не очікували на такий «сюрприз» і кремлівські найманці, застигнуті зненацька, вони навіть не виказали супротив, не відкрили вогонь у наш бік. Група повернулася до своїх у повному складі, без втрат та поранень, - пригадав ті моторошні події « Ведмідь».

Таких зухвалих виходів чимало на рахунку Максима, як і тихих, не помітних, але дуже дієвих розвідувальних операцій, завдяки яким підрозділу, де проходив службу розвідник, вдалося багато чого зробити на користь українській державі у боротьбі з російським окупантом.

- Розвідник – це дуже складна і різнобічна військова професія, а в умовах сучасної війни, так особливо. Ти повинен вміти знати все: орієнтування, інженерну справу, фізику, хімію, психологію, бути піхотинцем, медиком, снайпером, мати гарну фізичну форму. Розвідник- це універсальний солдат, навіть більше ніж універсальний – military intelligence, з гордістю зазначив «Ведмідь».

Прес-служба 25 Окрема Повітрянодесантна Дніпропетровська Бригада
 

AIRBORNE

Мисливець
«В момент, коли рятуєш пораненого під обстрілом, тобі не страшно. Женеш ці думки від себе подалі, бо в цю хвилину на кону життя і здоров’я військовослужбовця. Думаєш тільки про те, що вдома на цього хлопця чекає сім’я і треба докласти максимум зусиль, щоб він зміг повернутись додому.
Коли евакуація завершується, страх, звісно, наздоганяє» - говорить медик Віталій, коли розповідає про порятунок поранених. У цивільному житті Віталій – сімейний лікар. За час служби у Збройних Силах з 2014 року врятував незліченну кількість бійців, та і сам виходив із Іловайську. Ділиться тонкощами роботи та розповідає, як нещодавно робив імпровізовані ноші із автомобільних ременів безпеки, щоб витягнути поранених хлопців з-під вогню. Така імпровізація – каже – не може бути запланованою, бо у бою може статись все: дії противника передбачити можна не завжди, а часу на прийняття рішення обмаль. Як і більшість лікарів, Віталій справляє враження холоднокровного професіонала, але в його добрих і чуйних очах можна роздивитись справжню турботу і хвилювання, коли він розповідає історії своїх пацієнтів. Часто за цими історіями стоять інші історії - про людей, завдяки яким всі наші поранені бійці залишаються живими. І хоч інколи військові медики залишаються за кадром, проте від цього їх роль у перебігу цієї війни не стає менш цінною і важливою.
Дякуємо нашим медикам за службу та за врятовані життя!
Бережіть себе!
 

AIRBORNE

Мисливець
СВІЙ «МЕР»
«Мер», такий позивний дали побратими Роману, коли дізнались, що він має таке ж прізвище, як і міський голова його рідного міста. Тепер піхотинці 92-ої жартують: «У нас наймолодший мер». Хоча управлінських амбіцій хлопець не має; в колективі зарекомендував себе як спокійний та врівноважений боєць. Йому 26, втім, військового досвіду не бракує, адже на війні він вже п’ятий рік. Має відзнаки «За добросовісну службу», «Захисник вітчизни». Говорить,- «Тепер на фронті значно тихіше, а от 2015-го обстріли були жорстокі: протягом п’яти годин найманці могли гатити з усього підряд». Із болем в очах захисник згадує, як доводилось виносити з поля бою поранених побратимів. Зараз боєць на самому «нулі». До ворога рукою подати. Чого чекати з того боку не знає, втім запевняє,- «Готові у будь-який момент дати відсіч, навчені». Про далеке майбутнє Роман не думає, принаймні, поки не закінчиться війна,боронитиме рідну країну. Мріє лише створити родину. А побратимам бажає якнайшвидше повернутися до своїх батьків, дружин і сімей.
 

AIRBORNE

Мисливець
«Я завжди прославлятиму десант та Україну»
«Ще у школі, я мріяв бути юристом. Батьки підтримували моє бажання, але щоб бути гарним правоохоронцем, треба і відмінна фізична форма. Тому, до початку навчання у юридичній академії, я вступив Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І.Г. Харитоненка, , - пригадує командир парашутно-десантного взводу лейтенант Рустам Рємєтов.
Якось у вихідний день, ми з хлопцями дивилися художній фільм, і у перерві між серіями розпочалися новини з АТО. Диктор з екрану розповідав про звільнення Слов’янська та Краматорська, про десантників з нашої Дніпровської 25-ї бригади. Я настільки захопився сюжетом, що почав читати літературу про десант, переглядати відео, стежити за новинами, а саме головне - я вирішив стати десантником, і служити саме у легендарній 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, - продовжує розвідати Рустам.
Після випуску з ліцею, я відразу поїхав до Одеси, щоб вступити на омріяний факультет ДШВ у Військовій академії. Чотири роки промайнули як один день. І я вже командир парашутно-десантного взводу у легендарній «25-й», - розповідає офіцер.
Цікава і дуже відповідальна робота - бути командиром зведеного взводу військовослужбовців строкової служби. Незважаючи на різний вік ( є і однолітки, і ті, хто старший) відносини у підрозділі склалися добрі, взаємоповага та дисципліна на високому рівні.
Протягом тижня, лейтенант Рємєтов разом зі своїм підрозділом здійснюють програму стрибків з парашутом. Для особового складу зведеного підрозділу - це перша зустріч з небом. Кожен солдат пройшов наземну підготовку та самостійно уклав купол.
- Два тижні до початку здійснення стрибків, ми кожного дня переглядали відео, фільми про десант, про нашу військову частину, про героїзм наших побратимів, багато спілкувалися. Я бачив неабияку зацікавленість хлопців службою саме у Десантно-штурмових військах, особливістю виконання бойового завдання, десантування особового складу та військової техніки. Я бачив, як горіли очі солдат, як вони обговорювали ті страшні події на Сході країни, бо дуже багато хто з хлопців пережив це особисто у своєму рідному селі чи місті. А живе спілкування з учасниками тих героїчних та одночасно трагічних подій, взагалі змінило їх ставлення до армії і до служби, - ділиться командир взводу.
- Для мене особисто, десант, служба у Десантно-штурмових військах - це сенс життя. Я пишаюся тим, що став офіцером-десантником. З самого моменту створення нашого роду військ, це був і є елітний рід військ, ті хто мав і має найвищу підготовку, навченість та рішучість. ДШВ – це ті, хто будуть битися до останнього, це сила та честь. Я завжди прославлятиму десант та Україну, - з гордістю зазначив лейтенант Рємєтов.
Напередодні здійснення свого першого стрибка з парашутом, десять військовослужбовців строкової служби зі зведеного взводу, яким командує лейтенант Рустам Рємєтов, уклали контракт зі Збройними Силами України та поповнити ряди справжніх чоловіків, воїнів-десантників 25 окремої повітрянодесантної бригади. А після виконання першого стрибка та проходження смуги перешкод, ще кілька строковиків вирішили стали контрактниками, щоб з честю називати себе десантниками та пліч-о-пліч з побратимами виборювати мир та незалежність рідної Батьківщини.

Пресслужба 25 Окрема Повітрянодесантна Дніпропетровська Бригада

 

AIRBORNE

Мисливець
«Доволі тихо, але вночі бувають простріли», - говорить Микола. Йому ще немає 30, а він уже кілька років командує підрозділом у бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Микола з побратимами – на одній із найгарячіших ділянок фронту – Авдіївській «промці». І нехай тут зараз тихо, але тиша на передовій – то завжди перед бурею. «Сьогодні вдень два ВОГи вони кинули, ми проводили інженерні роботи. Ніхто не постраждав, на щастя», - говорить командир.
До провокацій від ворога тут готові весь час. Багато людей у підрозділі вже по кілька років, тож добре знають свою справу.
«Ми щохвилини очікуємо загострення. Тут короткі дистанції. Плюс війна. Тому не розслабляємось. Вони, буває, кричать нам непристойні речі, ми не відповідаємо. Про що з ними говорити? Із ворогом потрібно розмовляти мовою сили. Але і поважати його потрібно. Ворога не можна недооцінювати. І слід постійно нарощувати силу. Дипломатія ні до чого не призведе. Ці всі переговори ні на що не впливають», - розмірковує командир.
Він переконаний: українські вояки зможуть піти в наступ, коли отримають команду. «Буде важко, але в нас зуби є, ми зможемо адекватно відреагувати на будь-яку ситуацію», - говорить Микола.
 

AIRBORNE

Мисливець
ЛЕГІОН. Грузинські офіцери з досвідом бойових дій та військовими навичками армій НАТО пішли рядовими солдатами до лав Збройних сил України. Для них не важливі посади та зарплати. Головне – боротися з агресором. Вони пам'ятають, як свого часу українці підставили своє плече грузинам, коли їхні землі захоплював російський солдат. Тож тепер допомагають боронити українську територію. Сподіваються, що після повернення Донбасу та Криму зможуть звільнити Абхазію та Південну Осетію. Через участь у боях на Донбасі грузинські легіонери потрапили в опалу офіційного Тбілісі. Та й в Україні доводиться воювати не лише з ворогом на передовій: палиці в колеса встромляють навіть у Києві.Основу легіонерів складають грузинські офіцери, які мають великий бойовий досвід, розповідає Мамулашвілі. "Наші офіцери пройшли НАТОвські навчання. Вони побували в місіях в Афганістані, Іраку. Майже всі брали участь у бойових діях у Грузії в 2008-му. Також є ті, хто воював ще в 90-х роках ", – каже командир Грузинського Легіону.У 2014-му грузини починали воювати майже без зброї. Але вже після перших операцій захопили трофейні автомати. Нині, кажуть, жодних проблем з озброєнням не відчувають.
"Однією з перших операцій було Зайцеве (село під Горлівкою Донецької області, – УП ), – згадує Лелашвілі. – У нас тоді навіть зброї не було. На три людини один автомат. Решта – з ножами билися. Потім ми знайшли склад зброї, передали кому треба. Вони побачили, що ми люди не прості, не з колгоспу приїхали, що ми теж щось розуміємо, щось знаємо в цій справі ". Далі грузини брали участь у боях під селами Клинове та Красний Пахар (нині – Воздвиженка, село між Світлодарськом та Попасною), перебували в оточеному Луганському аеропорту. Співпрацювали з "Айдаром", "Правим сектором", "Миротворцем", 24-ю бригадою.Окрім громадян Грузії, до Легіону входять також бійці з США, Німеччини, Азербайджана, Молдови.


 

AIRBORNE

Мисливець
Обличчя закрите бафом і капюшоном, видно тільки очі, нафарбовані чорною тушшю. Надія – розвідниця.
«У реальних бойових умовах стикалися з усім. Дуже багато «подаруночків» було, різних мін, розтяжок, гачків, чого тільки не було. Наші вороги – росіяни – дуже багато всього залишають, у них великий досвід, ми стільки не воювали, скільки вони, вони ж увесь час створюють проблеми людям і країнам», - говорить жінка. Чому зайшла мова про міни? Та тому що розвідники завжди йдуть першими і повинні мати різні навички, саперну справу теж слід знати. «Від кожного виходу розвідки залежить життя тих хлопців, які стоять на позиції, розвідка не тільки проводить розвідку, а й забезпечує проходження мінерів, снайперів», - каже Надія. Розвідницею вона стала не одразу. Спершу займалася волонтерством, потім пішла на фронт. Хоча, зізнається, жінці бути розвідницею непросто. «Жінці дуже важко. І це не фізично. Ти в кожному виході намагаєшся не підвести групу, щоб потім не почути: «Не змогла, бо баба», намагаєшся навпаки бути найкращою», - усміхається Надія. Вона впевнена: Україна допомагає українським воякам, ліс оберігає, поле накриває. Чому пішла воювати, відповідає без вагань і роздумів. «Своє, розумієте? Україна – наша мама. Я ніколи не забуду одного добровольця, який сказав, що Україну можна порівнювати з мамою, дівчиною, донькою, сестрою. Якщо її будуть десь ображати на вулиці, ви ж заступитесь? Якщо Україну шматують, якщо її рвуть, якщо гинуть наші діти, тому що деякі хлопці мені в сини годяться, не можна сидіти вдома», - говорить військова.

 

AIRBORNE

Мисливець
Андрій Горбань, боєць 79-ї окремої аеромобільної бригади, був одним із тих, хто встановлював українські прапори на даху терміналу. Він загинув 29 листопада 2014-го у віці 21 рік, захищаючи аеропорт під час масового штурму сепаратистів та російських військових.

 

AIRBORNE

Мисливець
Порхун Олександр, майор Збройних сил України, командир 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.
У червні 2014 року його рота брала участь у боях за Червоний Лиман, Криву Луку і Слов'янськ. А в липні того ж року в числі кращих бійців Михайла Забродського він вийшов в Рейд по тилах супротивника, який дозволив навести мости через річку Міус і вивести українських військових від кордону.
Проривалися у бік кургану з бойовими зіткненнями. Між містами Шахтарськ і Торез колона Олександра Порхуна нарвалася на блокпост бойовиків. Половину колони вони пропустили, і та продовжила рух на Саур-Могилу, а половину — відрізали. Почався бій. З Тореза до бойовиків приїхало підкріплення: дві БМД парашутно-десантної роти псковської дивізії. Одну з них вдалося знищити. Після цього бійці Порхуна відійшли в селище Петрівське, переночували, а на наступний ранок повернулися і узяли блокпост. 29 липня 2014 року десантники узяли висоту Саур-Могила з найменшими втратами. Під час бою Олександр Порхун отримав контузію ІІІ ступеня, але продовжував виконувати завдання.
Удостоєний звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
 

AIRBORNE

Мисливець
Побратими з повагою називають її Романівна
Усміхнена, привітна та сильна духом дівчина-морпіх. Пишається своїм підрозділом, адже всі молоді, активні, мають велике бажання захищати свою Батьківщину. Всі, як увесь їхній батальйон – завжди перші, завжди вірні. Для тендітної дівчини зі Львова морська піхота – еліта Збройних сил.
– Ми відрізняємось тим, що ми завжди прагнемо більшого. Хочемо бути першими і не здаватись. Не маю права покинути цей підрозділ, адже тут мої побратими, які покладаються на мене так, як і я на них, – зазначає Христина.
Дівчина в родині єдина військова. Говорить, що батьки важко сприйняли її вибір, але з часом змирились із бажанням служити у війську. Не дивлячись на те, що Христина маленька, тендітна дівчина, вона займається спортом. У мирному житті була в академії у збірній з боксу. У школі мала третій розряд із цього виду спорту.
От такі справжні українки – красиві, сильні, розумні та незалежні проходять службу в лавах елітних підрозділів, примножуючи бойову славу нашого війська.

 

AIRBORNE

Мисливець
Надії – лише 22. Уперше взявши до рук зброю, у 19, Надя вибила 39 із 40 з автомата Калашникова. «Новачкам завжди щастить» - подумали тоді оточуючі та й сама дівчина. Щоправда, думала так недовго – допоки не випробувала себе в стрільбі з інших видів зброї, не зрозуміла, наскільки влучно стріляє, і як сильно їй це подобається… Після цього командир почав називати Надю «наш чорний снайпер» (дівчина чорнявка), побратими хвалилися тим, хто не знає - «та вона стріляє краще за нас!», а сама дівчина загорілася ідею і справді стати снайпером. Щоправда, в силу обставин професійним снайпером Надія не стала. Натомість за два роки у війську, в нашій бригаді й на фронті, пройшла шлях від діловода, начальника складу речового майна до… командира відділення кулеметного взводу одного з наших підрозділів!-Всі обов’язки, і службові, і побутові, ділимо з хлопцями порівну. У нас рівноправ’я: якщо я стріляю не гірше від них, то вони готують не гірше від мене, - сміється Надія. – А взагалі, хлопці мене бережуть і шанують, як кажуть, вони за мене горою… Я цим дуже пишаюся, і дуже вдячна їм за все. Так, напевно, мало статися, що свою долю, свого коханого, більше того – земляка, з яким ходили вулицями одного міста, Надія зустріла, пішовши до війська, за понад тисячу кілометрів від дому. Ось уже півтора роки, як Надя і Сергій разом, і планують, «коли стане спокійніше, і коли дозволить служба» офіційно побратися, й, як і належить, відсвяткувати цю знаменну подію.
-Як і кожна жінка, я мрію про сім’ю, про дитину, про домашній затишок. Так хочеться миру, і спокою, і народжувати дітей в безпечній, успішній, вільній країні, де немає війни. Цього, напевно, хоче кожен українець, але на фронті це відчуваєш надзвичайно гостро. Особливо, коли «гаряче», і знаєш, що життя своїх під загрозою…Та попри все, зараз і тут – я щаслива! Я здорова, одягнута й сита, поруч зі мною кохана людина.Я роблю те, що вмію й люблю, пліч-о-пліч зі мною ті, на кого я завжди можу покластися: друзі, однодумці, і просто рідні
 

AIRBORNE

Мисливець
Мужність є лише у тих, хто відчув серцем страх... хто дивився в прірву, але дивився з гордістю в очах!!!
СЛАВА НАЦІЇ! Смерть ворогам!

 

AIRBORNE

Мисливець
Сержант, кулеметник 80-ї бригади. Родом з Івано- області м. Калуша. У донецькому аеропорту був одним з останніх, хто виходив з території летовища. Разом із кількома десятками кіборгів тримав оборону в найважчі дні і ночі, під майже безперервними обстрілами. 20 січня спалив 3 стволи до кулемета, відбиваючи наступ. Перше поранення отримав 15 січня: по дотичній куля зайшла в ногу. Потім Станіславу уламками підірваного термінала придавило обидві ноги. Отримав контузію. Разом із побратимами на свій 23-ій день народження потрапив до полону бойовиків. У Донецьку його оперували, ампутували ногу
Каже, після всього, що пережив, найбільшим страхом було те, що він більше ніколи не зможе служити. Улітку 2015-го почав ходити на протезі.
Повернувся до Збройних Сил: проходить службу інструктором у навчальному центрі ВДВ у Житомирі. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а також Золотим значком рідного міста та є Почесним громадянином Калуша.
Станіслав Стовбан.
 

AIRBORNE

Мисливець
Заступник командира 2-го батальйону 95-ї аеромобільної бригади Анатолій Козел, позивний «Купол».
БОГ конвою. Селище Піски, околиця Донецька. Будинки іменувалися іменами людей які найбільше вплинули на хід боїв в районі Донецького аеропорту, іменами людей, які користувалися найбільшою повагою серед військових. Будинки «Ведмедя», «Аскольда», «Купола» - саме в цих місцях приймалися рішення і вирішувалися найважливіші питання. Люди змінювалися, йшли на інші позиції, на ротацію, в будинку в'їжджали нові військові, але назва цих будинків вже не змінювалося. Найвідомішим будинком в Пісках був і залишається будинок офіцера 95 бригади ВДВ Анатолія Анатолійовича «Купола». Більш спокійного і витриманого офіцера я не зустрічав. Професіонал вищого рівня. Людина, з якого хочеться брати приклад. Вчора був присутній на нагородження «Купола» нагородою і званням «Народний Герой».Дуже добре про «Купола» написав кіборг Валерій Логінов: Більше 200 конвоїв .. Славік, Ямполь, Лісічанск, Доброполье, Шахтерск, Торез ... Тисячі кілометрів по землі Донбасу. Знаючи, що конвой поведе він, до нього просилися самі, тому "З Куполом не страшно, він - фартовий". Мені випала честь їхати з ним в складі батальйонно-тактичної групи з Славіка в Піски восени ... Тоді, коли Піски були пеклом, коли з них моталися групи в ДАП, відвозячи і забираючи хлопців і возячи їм необхідне. Купол вів конвой, я замикав. І тоді я відчув, що він не просто веде - він ніби якимось внутрішнім шостим або десятим почуттям знає, як вести хлопців так, щоб втрат не було. Йому могли намалювати на карті точки А і Б, а він на землі повинен був прокладати маршрут так, щоб між цими точками А і В не закралася цифра, чортова, ненависна цифра 200. У Толі вона є - це 200 конвоїв. І втрат немає. Траплялися підриви, обстріли, проходили мінні заготовки .. все було .. Не було тільки втрат !!!

 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Оксана Сокур...
Флешмоб "Вибачте,що ми не здохли"...
На самом деле... Извиняться мне не за что, мы защищали и защищаем нашу Родину, в отличие от "диванных" воинов, не испугались, не сломались и не продались! Слава Украине!!!
71571307_2425882570864996_2844258623381569536_n.jpg
 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Ця війна має свої обличчя...
Ця країна має своїх героїв...Вони серед нас...
Командир 1-ої окремої штурмової роти ДУК ПС- Друг Да Вінчі- той, хто здобуває нашу Перемогу.
 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
Побратими кажуть, що він сапер "від Бога", пам’ятають його не тільки за надзвичайну сміливість, але й за особливе вміння тролити ворога. ОлександрS***, позивний "Міна", на війну пішов добровольцем з Майдану, спочатку у "Правий сектор", згодом продовжив захищати Неньку у складі 37ОМПб.

 

жестянщик

ветеран форуму
надійна команда
оос.PNG
оос..PNG
 
  • Like
Reactions: kef
Зверху