Герои этой войны

[жестянщик]

Юрій Іванович Нороха(Дінар)
Чоловік з великої літери...Волонтер з великої літери... І просто щіра людина...Я пишаюся знайомством з цією людиною!

За роки війни я сам став армією.
Воно й не дивно. Загалом, за цей час пробув удома чи на вiйноньки не рахував ..
Чи закінчилася моя війна? Ні.
Вона закінчиться тоді, коли буде досягнуто те, заради чого ми воювали. Коли Україна увійде в своє право та в свої кордони на всій території. Коли можна буде сказати на могилах у хлопців – все було не дарма.
Просто я з тими, хто тримає це все своїми руками. У святому бруді війни. Який одночасно холодний, гарячий, важкий і невідчутний. Який, як не дивно, очищує. І змінює тебе назавжди.
Для мого життя це навіть не етап. Це епоха.
Відчуття того, що ти на своєму місці. Що ти потрібен. Що ти робиш найнеобхіднішу справу. І совість твоя чиста.
І мені не соромно ні за один день цього часу.
І головне, що дає тобі війна, – люди. Такі ж як всі, але абсолютно особливі. Яких ти називаєш “побратим”, не маючи з ними жодних родинних зв’язків. Але відчуваєш, що це чиста правда.
Я вдячний їм усім. Всім, кого зустрів у кожен період своєї війни.
Побратимам. Волонтерам.Справiжнiм патрiотам .Не байдужим Украiнцям якi всi роки не зважаючи нi нащо допомоголи i продовжують допомогати І тим, хто підтримував нас своєю вірою в нас.
Я вдячний всім людям, які були зі мною поруч. І всім, кого я зустрів на війні та завдяки війні. Ви – найкраще і найсвітліше, що було в моєму житті.
Частинки мене залишилися в різних місцях.
Старогнатовка
Волноваха
Зайцево
Майорск
Жованка
Авдеевка
Пески
Опитное
Водяное
Новгородскон
"Бутовка"
"Зенит"
"Дублин"
"Рим"
"Лондон"
"Ямайка"
"Мазепа"
"Ялта"
Та хiба все запамьятаеш ..
І хоча життя розпорядилося по-своєму, Я назавжди залишусь частиною армії. І часткою тих, хто тримає в руках життя України. Яку я навчився любити по-справжньому саме на цій війні.
Може щось з цього здасться комусь занадто пафосним. Але ті, хто в темі, зрозуміють мене точно.
Тому не чекайте від мене спокою і теплих капців.
Ця війна повинна закінчиться тільки перемогою. А перемога – це відновлення справедливості. Це Україна в своїх законних межах. Це відсутність капітуляції перед ворогом. Це свобода.
Тому що за нашими спинами занадто багато чого почало відбуватися не так.
Багато що вилізло з нір на поверхню.
Дуже пахне зрадою самих себе і реваншем.
Тому що комусь хочеться згорнути та обнулити Україну, яка нарешті почала себе усвідомлювати.
Тому, чим би я не займався, я продовжу воювати. До перемоги.
А головний фронт будуть тримати хлопці.
І я їм за те вдячний.
І постараюся їх не підвести. І всіх вас не підвести.
І щоб нічого не було даремно.

Все буде Україна! Слава Україні! Героям слава!

 

[жестянщик]

Воїн-резервіст Аніта Луіс: «Я хочу приносити користь своїй Україні».
Аніта Луїс служила в одному з добробатів, була волонтером, а тепер підписала контракт на службу у військовому резерві. В окремій бригаді територіальної оборони Харківщини Аніта стала санінструктором. Каже, пишається посадою і тим, що має можливість наближати нашу спільну перемогу.
«Зеленим» новобранцем її не назвеш. Ця молода харків’янка має бойовий досвід. У 2014-2015 роках Аніта Луіс служила в одному з добровольчих батальйонів, їздила на Донбас, була армійським волонтером, а на початку жовтня 2019-го підписала контракт на службу у військовому резерві в окремій бригаді територіальної оборони Харківщини. Тепер вона санінструктор підрозділу й цим дуже пишається.

 

[жестянщик]

Олена Білозерська.
Я киянка, на війні з весни 2014-го року. Офіцер-артилерист Збройних Сил України. Я не вірю, що одвічний геополітичний конфлікт з Росією має несилове розв'язання. Найгірше, до чого можуть призвести "спроби замирення" - до втрати Україною суверенітету, - до передачі великої війни на плечі наступного покоління. Як офіцер, я виконаю будь-який наказ своїх командирів. Але якщо армію примусять до гібридної капітуляції, мене в цій армії не буде. Я повернуся у "вільне плавання" і продовжу свою боротьбу.

 

[AIRBORNE]

ВІН ВОЮЄ ЗА НАШУ СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!
ПОЗИВНИЙ "КОЛИМ",-СПРАВЖНЯ СКЕЛЯ!

 

[AIRBORNE]

Легендарний "Маршал",командир розвідроти 79-ої бригади ,славний кіборг Донецького аеропорту Євген Жуков.
Народний Герой України. Дві ротації він провів у ДАПі,керував його обороною. Про його мужність до сих пір ходять легенди.

 

[AIRBORNE]

Позивний «Морпіх»: «Було чимало випадків коли бійців рятували секунди»Берці не знімали тиждень. Та що там казати, нам і поїсти ніколи було…
— Сань, а до Дебальцевого далеко?
— Та ні, вже зовсім близько…
— А ти чув, дезу пустили, що ти вбитий?
— І де вони тільки ці «новини» беруть!
— То з тебе пляшка… Вже який день тебе «немає»…
Це розмова двох бійців бригади, що наприкінці грудня минулого року не просто відбили атаку ворога, а ще й суттєво просунулися вперед. І доки офіційні джерела дозовано в районі Світлодарської дуги подавали інформацію, соцмережі рясніли страшними чутками, блогери кричали про величезні втрати, Олександр із позивним «Морпіх» просто виконував свою роботу. Він — головний старшина роти, яка стояла у самісінькому центрі небезпечної ділянки й першою прийняла удар на себе. Чоловік уже третій рік на фронті і неодноразово переконувався, що народився в сорочці. Ось і понад місяць тому дивом залишився живим.
Олександр розповідає, що грудневий наступ не став несподіванкою. Рота готувалася будь-якої миті відбити атаку. Ускладнювало ситуацію те, що ворог знаходився не тільки попереду, а й на флангах.
— Обійшлось без стрілянини абикуди, без криків: «Назад!». Була чітко спланована операція, що дозволила менш ніж за добу зайняти нові, стратегічно важливі позиції, саме ті, з яких нас накривали. Усе відбувалося доволі швидко. Оперативно зроблена доповідь, прийняте й затверджене рішення про проведення операції, сформована команда, піднятий резерв… Швидко приїхало командування для контролю ситуації. При цьому усі працювали злагоджено, не заважаючи один одному, без дурнуватих команд та піару. Так, не обійшлось без поранених і загиблих, але якби не проведена операція у відповідь ворогу, хто знає, де б зараз були і наскільки сильною була б загроза навіть для Бахмута.
«Морпіх» пригадує, що найскладнішими були перші дні запеклих боїв. Морально важко пережити загибель близьких товаришів, та й фізична втома накопичилася. В ті дні хлопці тиждень не знімали берці, по кілька діб не спали, та й перекусити не вистачало часу.
— Непросто було забирати поранених, — каже Олександр. — За раз ми могли взяти не більше трьох. Залітали в ліс, забирали найважчих, а решта чекали свого часу.
19 грудня 2016 року «Морпіх» зазнав поранення — міна розірвалась зовсім поряд. Осколок порвав шапку і зачепив чоловікові голову. Відтепер цей елемент однострою — домашній музейний експонат. Олександр каже, що тоді вкотре переконався — народився в сорочці.
— Ми працювали по ворожих позиціях з БМП. Вони відслідковували, звідки по них стріляють, і одразу відповідали. Виходу міни, яка летіла в нас, я не почув — двигун у БМП досить шумний. Побачив уже прихід. Один крок вліво — і вже не розмовляв би з вами. Взагалі за ці дні було чимало випадків, коли бійців рятувало кілька секунд чи кроків.
Олександр швидко підлікувався і за кілька днів повернувся на передову. Каже, що не хоче відлежуватися в госпіталі, прагне скоріше закінчити цю війну.

 

[AIRBORNE]

"У КРИМУ Я НІ ХВИЛИНИ НЕ СУМНІВАВСЯ У ВИБОРІ НА КОРИСТЬ УКРАЇНИ"
Для старшого сержанта Михайла Старостіна військова служба розпочалась у 2010-му. Підписав контракт, закінчив навчальний центр як навідник-оператор БМП-2 та поїхав служити до 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС ЗСУ, що дислокувалась у Криму, у селищі Перевальне.
Саме там Михайло і зустрів початок російської агресії.
- Наша бригада знаходилась у центрі подій весни 2014-го. Довелось побачити найгірші риси тих, з ким служив пліч-о-пліч - боягузтво, жадібність, зрада… Я ні хвилини не сумнівався у виборі на користь України. І вже незабаром була нагода довести це справами. З нас - тих, хто не зрадив Присязі та вийшов на материкову Україну - сформували потужну тактичну групу і ми пішли боронити східні рубежі країни, - згадує Михайло Григорович.
У складі свого підрозділу він брав участь у запеклих боях за Маріуполь, Широкине, Талаківку, Водяне і Гранітне.
Сьогодні старший сержант продовжує боронити Україну у складі морської піхоти. Шана і повага справжнім патріотам!

 

[AIRBORNE]

Сержант завжди знає "як" зробити, а командир знає "що"
Петро – головний сержант одного з механізованих підрозділів у районі ООС розповів, як можна виявити слабкі місця противника.
– Передусім, слід добре вивчити ворога, його вогневі точки, яку зброю найчастіше використовує, зрозуміти, що він вміє і може, знайти його слабкі місця, аби мати можливість прогнозувати його поведінку і діяти на випередження, Петро
– А далі уже справа ситуації й техніки, – додає військовослужбовець, вдивляючись у ворожі позиції. Для позицій "іхтамнєтів" у нас є свої умовні назви. Останнім часом противник став набагато агресивнішим. "Чіпляє" і намагається спровокувати нас і вдень, і вночі, - каже головний сержант.
Цьогоріч, у вересні, Петро відзначив своєрідний ювілей - три роки служби в своєму підрозділі.
- Сержант – це та посадова особа, яка завжди знає "як", у той час, коли командир підрозділу знає "що" треба зробити і ставить відповідне завдання, - усміхається Петро. В арміях країн НАТО сержант – це основа збройних сил, просто таки "військовий бог", - жартує чоловік. – Але й у наших лавах сержантська ланка має величезний потенціал, - додає він.
Петро розповів, що він воює заради світлого майбутнього свого сина.
- Ми всі тут не тільки з почуття обов’язку, а й за покликом совісті й серця. І неодмінно здобудемо перемогу. А побратимів-сержантів вітаю зі святом та бажаю професійного росту й усіх життєвих гараздів, - зазначив армієць.

 

[AIRBORNE]

Сержант – це не тільки влада, а й відповідальність за життя підлеглих
Економіст за освітою, Олексій, замість роботи в банку, обрав армію. У далекому 2016-му році студент економічного факультету Херсонського державного університету ще працював економістом у банку.
- В частині мене зустріли зі словами: "Ви можете підписати контракт у десантно-штурмовій роті, але там дуже важкі умови служби, можливо ви б хотіли службу "простіше"? - згадує Олексій свій перший візит до частини.
Хлопець вирішив стати десантником, хоча до цього моменту він жодного разу не стрибав з парашутом.
- Повертаючись до моменту, коли я почав виконувати обов‘язки командира відділення, пригадую своїх перших підлеглих: Рака Владислава, Шарка Саню і Васю Курдова. Вони - мої "перші кроки" на шляху командира. Я пам'ятаю, як важко було їх навчати військовій справі, але як легко було з ними воювати, - розповідає Олексій.
Нині він – головний сержант взводу.
- Сержант, на мою думку, це не тільки влада, але й відповідальність за життя підлеглих. Окрім цього, сержант має стати лідером для своїх підлеглих, бути чуйним до їх проблем, вміти відрізняти брехню від правди, бути жорстким та справедливим до порушників. Під час бою, якщо ти хоч трошки боїшся, якщо сумніваєшся у своєму наказі, підлеглі це відчувають і це погано впливає на бойовий дух підрозділу, - ділиться думками Олексій.
Тим, хто хоче стати сержантом, Олексій радить дорослішати, працювати над собою, адже необхідних знань та навичок у повному обсязі не надасть жодний навчальний центр.

 

[AIRBORNE]

Молодші за Незалежність.
Усім хлопцям на цьому фото, зробленому на одному з опорних пунктів у районі Світлодарська, немає 28 років. Усі вони воюють за Україну у складі Нацгвардії. І кожен із них свідоміший за мільйони старших співвітчизників.
Їхня битва за Батьківщину відбувається тут і зараз. Їхній (а точніше, наш спільний) ворог цілком зрозумілий. Їхня мотивація - земля, в яку вони вгризаються, ризикуючи власними життями. Стимул - люди, які мирно живуть за їхніми спинами.
Вони не втомлюються від війни. Для бойового братерства захист країни і народу - вища честь, дарована долею. І цю долю вони обрали свідомо.
Так само свідомо, як кожен із нас може підтримати військо тут: https://api.fondy.eu/s/1iqz4ho6rm
Автор: Igor Medelyan
Фонд "Повернись живим"

 

[AIRBORNE]

Старшина Віктор: "З армії піду, коли зрозумію, що моє командирське діло засвоїли молоді сержанти"
– Від сержанта багато у чому залежить подальша служба солдата, особливо у районі проведення Операції об’єднаних сил, - каже старшина одного із підрозділів ООС Віктор.
Він нині, разом зі своїм підрозділом, тримає оборону на околицях селища Жолобок.
– Тут у мене одна мотивація – передати свій досвід. З армії піду, коли зрозумію, що моє командирське діло засвоїли молоді сержанти, - розповідає старшина.
На думку Віктора, ставлення до сержантів і старшин змінила війна, яку вже шостий рік веде проти України на Донбасі Росія.
– У 2014-2015 роках сержантсько-старшинський корпус часто брав на себе командування взводами і ротами. Зараз, ми поступово наближаємося до стандартів НАТО – де саме сержанти керують підрозділом, стежать за дисципліною та навчають солдатів, - розповідає військовослужбовець.
З нагоди свята Віктор бажає усім молодшим командирам здоров’я, витримки та прагнення до саморозвитку.

 

[жестянщик]

З Днем сержанта!
Цього року День сержанта відзначається в Збройних Силах України вперше.
Дане професійне свято було установлено на підставі указу Президента України від 19.04.2019 року, ушановуючи відданість та професіоналізм сержантів та старшин Збройних Сил України, їх мужність та героїзм у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, з метою примноження військових традицій сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Щиро вітаю всіх причетних зі святом!

 

[AIRBORNE]

Військовослужбовець на псевдо "Кіт" війну на Донбасі зустрів у складі гаубичного дивізіону окремої артилерійської бригади. Але, пару років тому йому пощастило перевестися до десантно-штурмового підрозділу бригади морської піхоти. Стрибки з парашутом, висадка на необладнане морське узбережжя, клятва морського піхотинця та отримання жаданого штормового берета уже не дитяча мрія.
Шостий місяць поспіль, разом із побратимами, Кіт боронить Батьківщину від агресора на Приазов'ї.
- Вдень на цій ділянці окупаційні війська здебільшого ведуть вогонь з бойових машин піхоти, іноді "працюють" ворожі снайпери. Вночі "їхтамнєти" підключають міномети чи гранатомети. Попри це, ми готові гідно зустріти і зимову холоднечу, і будь-якого ворога, - говорить морпіх.

 

[AIRBORNE]

Кулеметник Ігор родом з Бердянська. Уклав контракт із Збройними Cилами, адже не міг терпіти того, як московити поводяться на землі Донбасу.
- Ворог не дає розслабитися. Обстріли не стихають ні на день. Застосовують все – від автоматів до забороненої Мінськими домовленостями артилерії, - розповідає військовий. – Але, поки вони на тому боці бавляться зброєю... Так-так, саме "бавляться", бо косорукі і нікуди втрапити не можуть. Ми готуємося до зими. Поглиблюємо окопи, а в одному з бліндажів зробили ремонт – майже як удома.
У мирному житті Ігор - будівельник. Він розповів, що коли окупанти напали на країну, займатися мирними справами просто не зміг. Але, будівництво у хлопця в крові, тож він не полишив цю справу і на війні. Мало того - усьому, що вміє, навчає бойових побратимів.
Разом переможемо! Слава Україні!

 

[AIRBORNE]

Не дарма в світі існує думка, що українська армія, незважаючи ні на що, стає однією з найбільш боєздатних у світі. Хто сумнівається - подивіться на фото.
Народний Герой України - Dmitriy Derzkiy

 

[AIRBORNE]

Знайомтесь, Народний герой України Тайра (Юлія Паєвська)!
Її невтомні руки парамедика врятували тисячі життів на Майдані та в АТО!

 

[AIRBORNE]

Про таких кажуть, Патріот. Він корінний донеччанин, жив і працював як багато тисяч хлопців на Донбасі. Дружина, дитина. Все залишилося в минулому. На його рідну землю, в його будинок прийшли смерть і руйнування. Ден (позивний нашого героя) прийняв єдине правильне рішення Донбас це Україна! Вивіз дружину на велику землю. Залишивши на малій батьківщині квартиру, роботу. Він прийшов до військкомату, що б стати в стрій, але тільки в батальйон з такоюрідною для нього назвою Донбас. З літа 2015 року, Ден є військовослужбовцем розвідроти 46 ОБСпН. З перших днів для багатьох він став авторитетом. Його прагнення до знань у військовій справі, його завзяття на виїзд в зону АТО, його величезне бажання звільнити рідне місто ні кого не залишить байдужим. Цієї весни боєць міг повернутися до сім'ї. Адже він скоро стане батьком. Знаєте, що він відповів на питання про дембель? - А що, ми звільнили мій будинок? Дім моїх батьків? Війна не закінчена. Ден підписав контракт. На даний момент підвищений у званні до молодшого сержанта. Став командиром відділення. У перспективі відмінний інструктор. Цей простий донецький хлопець йде вперед. У нього мета повернутися додому. Перемоги, боєць !!! Донецьк, Україна! Донбас-Україна!

 

[жестянщик]

Ми повинні пам'ятати усіх...

Сім'я, котру не маємо права забути! Олена та Володимир Куліш. Були розстріляні терористами за те, що везли їсти Захисникам Луганського аеропорту. ...Їх називали ангелами при житті.Тепер вони дивляться на нас із неба. Щоб ми пам'ятали і були гідними цього Подвигу!
Вічная пам'ять, ми не забудемо!

 

[жестянщик]

Командир "Майк" рыцарь ордена Богдана Хмельницкого.
Максим Миргородский «Майк» стал полным рыцарем ордена Богдана Хмельницкого во время войны на Востоке Украины. Ныне он полковник Вооруженных сил Украины, командир 95-й отдельной десантно-штурмовой бригады, а 2019 году принимал государственные выпускные экзамены у курсантов факультета высокомобильных десантных войск Одесской Военной Академии. Он «легенда» обороны ДАП, хотя сам ни дня не был в терминалах. В его задачу входила координация действия по защите этого объекта.
Максим Миргородский родился в 1979 году. Он закончил аэромобильный факультет Одесского института сухопутных войск. Попал в 79-ый ОДШБр, служил командиром взвода, роты, а позже стал начальником отделения боевой подготовки.
С 2014 года, с начала боевых действий на востоке Украины, выполнял задачи в самых опасных местах. Он воевал в Дебальцево и освобождал Славянск. Но наиболее яркими годами его службы можно назвать время обороны Донецкого аэропорта в октябре и ноябре 2014 года. Подразделения под командованием Миргородского, (он получил позывной «Майк») проводили ряд блестящих военных операций и рейдов по рядам боевиков. Эти выпады и спонтанные атаки позволили в критических ситуациях сохранить жизнь бойцов.
Для 79-ки Миргородского, война началась 28 февраля 2014. Тогда десант продвигался к границам и к Крымскому направлению.
«Майк» говорит, что в то время в Украине было всего действующих 5 батальонно-тактических групп, которые могли воевать. Не смотря на малое количество бойцов, практически все были друг с другом знакомы и, по словам Мирогородского, он знал, кто будет стоять справа и слева.
В октябре-ноября 2014 года руководство назначило Максима Миргородского координировать оборону ДАПа. Ему нужно было 24 часа в сути принимать самые важные решения о боевых операциях в той зоне, выборе целей для ударов, логистике, вывозе раненых и т.п.
Всю историю обороны ДАПа можно условно разбить на 3 части: начало, средина и завершение. «Майк» руководил средним этапом обороны аэропорта.
Мужчину возмущает то, когда люди говорят, что ДАП был ненужным куском асфальта и оборонять его не надо было. «Вы ноги должны целовать тем бойцам и всегда помнить про тех, кто отдал там свою жизнь», - говорит «Майк».
На тот момент мужчина был лишь майором, но брал на себя ответственность за звонки первым лицам государства и считал, что вправе докладывать о реальной ситуации в ДАПе, а не отделываться фразами «все под контролем»
Себя «Майк» киборгом не «считает». Но знает точную историю происхождения этого слова. В одном интервью снайпер сепаратистов из «Сомали», сидя рядом с «Гиви», сказал, что украинцы в аэропорту — «какие-то киборги». Так и появилось прозвище..
Максим Мирогородский говорит, что оборона аэропорта научила его думать нестандартно и предугадывать действия врага. Также бойцам нужно было действовать «без посредников», быстро решать оперативные задачи и коммуницировать с местным населением.
«Каждый бой, каждая операция по-своему уникальна и поучительна. Выигранный бой не гарантирует победу в войне. Надо выиграть еще 10 или более таких сражений, где ты будешь получать новый опыт и будешь использовать что-то из уже накопленного практического багажа», - говорит он.
Оборона ДАПа длилась 242 дня и обогатила украинскую армию не только горьким, но и полезным опытом. По словам «Майка», отлично тогда работала артиллерия, нанося колоссальные потери боевикам. «Редут» определил три линии поражения и работал по ним. Также каждый «киборг» был обучен координировать огонь.
До этих событий мало кто в ВСУ понимал, как вести бой на короткой дистанции в бетонном помещении, ДАП же дал опыт отбивать атаки врага и строить баррикады из бытовых материалов. «Майк» был одним из тех, кто разработал четкий план ротаций в практически окруженном аэропорту и эта схема работала 2 месяца. Заходить нужно было под прикрытием, но без стрельбы. «Крупное задание можно делить на ряд мелких и постоянно проводить инструктажи», - рассказывает «Майк» о оборону аэропорта.
Максим Миргородский говорил, что начал понимать простых солдат и условия их службы, от которой «крыша едет». Он уверен, что рядовые бойцы — это не просто расходный материал, а каждый из них — отдельный человек, которого нужно мотивировать и подбадривать.
«Если командир не понимает, что у бойцов должна быть мотивация, и надо учитывать их физическое ресурс, то солдат отказывается выполнять приказы, просто садится в угол ...», - добавляет командир 79-ки.
Майк уверен, что чаще всего возмущаются те, кто войну не видел на самом деле, а прошедшие горячие точки бойцы — скромные и молчаливые.
Максим Миргородский в этом году возглавлял в Одесском институте сухопутных войск государственную экзаменационную комиссию. Но там он не строгий экзаменатор, а учитель и друг.
Майк подсказывает курсантам все мелочи военного дела — от бумажных до практически-полевых. Самое главное, чему он учит солдат — решения должны быть направлены на сохранение жизни побратимов. Майк уверен, что логика должна быть в малейшем поступке на поле боя и просчет должен быть на 2 -3 шага вперед.
«Если перед тобой ставят задачу - анализируй, уточняет детали. От этого зависит не только эффективность, но и жизнь, твое и твоих подчиненных», - дает совет Майк молодым командирам.

 

[AIRBORNE]

При знайомстві він завжди представляється коротко – Граф. І посміхається, передчуваючи подив співрозмовника, та відразу ж випереджає запитання, яке йому раз у раз ставлять. - Ні, це не позивний, це ім’я, скорочено від Євграфій – старовинне церковне ім’я. Так бабуся назвала…
У бригаді Граф служить із травня. В цілому ж має майже трирічний фронтовий досвід, адже до цього служиву інших військових частинах. Із побратимами в цій, народженій та загартованій у боях бригаді, каже Євграфій, спільну мову знайшов відразу. Бо кожного, хто поділяє мету наших хлопців, здобуття Перемоги, тут приймають щиро й відкрито. А особливо, якщо ти відповідальний, спокійний та врівноважений, - як Граф. Нині він разом із побратимами боронить Україну на одному з найскладніших напрямків Луганщини.
- За час, що стоїмо на цих рубежах, вже добре вивчили поведінку окупантів. Їх звички, маневри, зрештою, навіть манеру ведення обстрілів, - пояснює чоловік. – Тому, на всі його "смикання", реагуємо адекватно, ситуацію контролюємо і прагнемо Перемоги. Вона - наша єдина мета і найбільша мрія!
До війни, розповідає Євграфій, працював електрогазозварником. Знаходив час і на хобі. Одне з них – приготування смаколиків.
- Найкраще, думаю, виходить у мене червоний борщ. Дитиною спостерігав, як вдома готують, як бабуся варить той же борщ. Отак і пішло… Якось обов'язково запрошу вас. Скуштуєте.
А вдома на Євграфія чекає велика родина і наречена – Мар’яна. На весілля Граф обіцяв запросити і нас.