Проблеми та перспективи - Мисливського собаківництва на Тернопільщині
- Автор теми ura83
- Дата створення
Уривок статті
Букатевич Ю.
мисливця-гончатника з Тернопольщини Олега Петровича Бариського. Він почав зі створення власного розплідник гончаків (10 англо-руських і 10 російських гончаків). Практикував обмін собаками з мисливцями Мінська, Воронежа, Миколаєва. Для тренувань молодих гончаків купував у Молдові та Білорусі по кілька десятків зайців і випускав їх в лісових угіддях Чортківського району.
Як бачите, навіть у скрутні часи обов'язково знаходяться небайдужі, ініціативні люди, які намагаються витягнути із занепаду мисливське собаківництво. Шана їм і подяка. Олег Петрович також започаткував проведення міжобласних змагань гончаків на кубок України. Змагання, які щороку проходять у березні в угіддях Чортківського району, що на Тернопільщині, сприяють подальшому вдосконаленню порід гончаків. Кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. От і приїздять мисливці з багатьох областей України, аби побачити, як працюють гончаки у людей, та й своїх показати; щоб підібрати кращого до кращого, і одержати ще краще потомство. Приклад Бариського гідний наслідування. Такі змагання могли б організовувати не тільки гончатники, а й лайочники, прихильники норних, лягавих, спанієлів та хортів. До речі, результати Чортківських змагань виявились досить цікавими.
Bолодарями кубка стали: в 1998 р. - тернопільчани; в 1999 р. - хмельниччани; в 2000 р. - знову тернопільчани. Чемпіоном змагань 2000 р. став російський гончак Плакун (від Баяна Г. Пашенька і Плакси ii О. Бариського). На змаганнях він отримав диплом першого ступеня (82 бали) за роботу по зайцю-русаку.
Для проведення таких заходів потрібна чітка та виважена організація. Олег Петрович - організатор і, як не дивно, спонсор змагань - продумав все до дрібниць. Учасників змагань було розташовано в щойно реставрованому будинку на узліссі з чудовим спальним приміщенням, їдальнею, кімнатою відпочинку, світлицею. А поруч із будинком - декілька окремих флігелів, туалет, фургон для перевезення собак, дві похідні солдатські кухні.
Підняття прапора і марш учасників супроводжував військовий оркестр. Чортківська районна рада УТМР зробила все можливе, аби учасники змагань почувалися зручно і комфортно. Мабуть, серед мисливців, що приїхали сюди з різних областей, обов'язково є такі самі небайдужі, як Бариський. Треба лише дуже захотіти, зрозуміти, що без організації виставок, змагань успішне ведення порід мисливських собак в Україні просто неможливе. Самі по собі мисливські породи, які залишились нам у спадок від ентузіастів минулих століть, розвиватися не можуть. Ця важлива робота мусить вестися на науковій основі. Інакше можемо загубити навіть те, що маємо. Поки Україна ще в змозі пишатися якістю і кількістю гончаків, псових хортів, курцхаарів, дратхаарів, ірландських сетерів, російських спанієлів, ягдтер'єрів і такс, лайок і вельштер'єрів. Але цей скарб може пропасти, якщо послабити племінну кінологічну роботу або взагалі забути про необхідність її ведення.
Приклад О. П. Бариського, на жаль, поки що єдиний. Та сподіваємось, що стан справ в кожному регіоні щонайближчим часом переміниться на краще. Справа лише за секціями мисливського собаківництва, що діють при обласних радах УТМР. Там, де ці секції очолюють люди, закохані у полювання із собакою, знайдуться і спонсори і кошти.
Однак, чого гріха таїти, є такі облради УТМР, які навіть не переймаються турботою про мисливця. Там не йдеться ані про виставки, змагання мисливських собак, ані про план в'язок і підбір пар, чи про обмін поносом (одноразовим приплодом) чи взагалі про стан мисливського собаківництва. Мисливця обдирають, мов липку, змушують сплачувати різні внески, а для нього самого - нічого.
Та будемо відверті, таких облрад дуже небагато. В більшості своїй при облрадах УТМР працюють кінологічний актив, фахівці, ентузіасти.
Побажаємо їм успіхів і творчого натхнення, добре організованих виставок і захоплюючих змагань - ні пуху, ні пера!
Букатевич Ю.
мисливця-гончатника з Тернопольщини Олега Петровича Бариського. Він почав зі створення власного розплідник гончаків (10 англо-руських і 10 російських гончаків). Практикував обмін собаками з мисливцями Мінська, Воронежа, Миколаєва. Для тренувань молодих гончаків купував у Молдові та Білорусі по кілька десятків зайців і випускав їх в лісових угіддях Чортківського району.
Як бачите, навіть у скрутні часи обов'язково знаходяться небайдужі, ініціативні люди, які намагаються витягнути із занепаду мисливське собаківництво. Шана їм і подяка. Олег Петрович також започаткував проведення міжобласних змагань гончаків на кубок України. Змагання, які щороку проходять у березні в угіддях Чортківського району, що на Тернопільщині, сприяють подальшому вдосконаленню порід гончаків. Кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. От і приїздять мисливці з багатьох областей України, аби побачити, як працюють гончаки у людей, та й своїх показати; щоб підібрати кращого до кращого, і одержати ще краще потомство. Приклад Бариського гідний наслідування. Такі змагання могли б організовувати не тільки гончатники, а й лайочники, прихильники норних, лягавих, спанієлів та хортів. До речі, результати Чортківських змагань виявились досить цікавими.
Bолодарями кубка стали: в 1998 р. - тернопільчани; в 1999 р. - хмельниччани; в 2000 р. - знову тернопільчани. Чемпіоном змагань 2000 р. став російський гончак Плакун (від Баяна Г. Пашенька і Плакси ii О. Бариського). На змаганнях він отримав диплом першого ступеня (82 бали) за роботу по зайцю-русаку.
Для проведення таких заходів потрібна чітка та виважена організація. Олег Петрович - організатор і, як не дивно, спонсор змагань - продумав все до дрібниць. Учасників змагань було розташовано в щойно реставрованому будинку на узліссі з чудовим спальним приміщенням, їдальнею, кімнатою відпочинку, світлицею. А поруч із будинком - декілька окремих флігелів, туалет, фургон для перевезення собак, дві похідні солдатські кухні.
Підняття прапора і марш учасників супроводжував військовий оркестр. Чортківська районна рада УТМР зробила все можливе, аби учасники змагань почувалися зручно і комфортно. Мабуть, серед мисливців, що приїхали сюди з різних областей, обов'язково є такі самі небайдужі, як Бариський. Треба лише дуже захотіти, зрозуміти, що без організації виставок, змагань успішне ведення порід мисливських собак в Україні просто неможливе. Самі по собі мисливські породи, які залишились нам у спадок від ентузіастів минулих століть, розвиватися не можуть. Ця важлива робота мусить вестися на науковій основі. Інакше можемо загубити навіть те, що маємо. Поки Україна ще в змозі пишатися якістю і кількістю гончаків, псових хортів, курцхаарів, дратхаарів, ірландських сетерів, російських спанієлів, ягдтер'єрів і такс, лайок і вельштер'єрів. Але цей скарб може пропасти, якщо послабити племінну кінологічну роботу або взагалі забути про необхідність її ведення.
Приклад О. П. Бариського, на жаль, поки що єдиний. Та сподіваємось, що стан справ в кожному регіоні щонайближчим часом переміниться на краще. Справа лише за секціями мисливського собаківництва, що діють при обласних радах УТМР. Там, де ці секції очолюють люди, закохані у полювання із собакою, знайдуться і спонсори і кошти.
Однак, чого гріха таїти, є такі облради УТМР, які навіть не переймаються турботою про мисливця. Там не йдеться ані про виставки, змагання мисливських собак, ані про план в'язок і підбір пар, чи про обмін поносом (одноразовим приплодом) чи взагалі про стан мисливського собаківництва. Мисливця обдирають, мов липку, змушують сплачувати різні внески, а для нього самого - нічого.
Та будемо відверті, таких облрад дуже небагато. В більшості своїй при облрадах УТМР працюють кінологічний актив, фахівці, ентузіасти.
Побажаємо їм успіхів і творчого натхнення, добре організованих виставок і захоплюючих змагань - ні пуху, ні пера!