Вчора заїхав на ставок після безуспішних пошуків того голуба, якого в нас, скоріше всього, немає ні на чому...Розраховував, що серед тижня мисливців буде мало, та ще й футбол нам" в поміч"! Давно вже планував пройти на плесо серед очеретяних хащів, де ще в цьому році не ступала нога людини у вейдерсах. Довго пробивався через такі зарості,що хоч вудочки з них роби, впав у канаву, що виникла через падіння рівня води,ледь не зламав ноги в бобрових норах і нарешті підійшов до порівняно невисокої окуги, якою починалося плесо.Перевів дух,зняв зброю з запобіжника, починаю рухатися і ...Починалося воно тут, те плесо, минулої осені, а тепер все було сухе,лише муляки по коліна і невеличкий струмок по периметру.Жодного пір'ячка.Тим же шляхом з тими ж пригодами вийшов на берег та вирішив чекати на вечірній літ на основному дзеркалі ставку.Оскільки час ще був, вирішую обійти самі перспективні місця.Тільки вийшов на чисте, як піднялася п'ятірочка чирків(вже навчені, на 20 м не підпускають), а неподалік заляпотіли по воді троє хлопунців-чирят з пізнього виводку, завбільшки з жаворонка. Ще в суботу їх було більше десятка, де поділися інші, невідомо.Пройшовши метрів сто, раптом зліва чую шум крил качки,що піднімається,кидаю стволи в той бік, чекаю-але бачу лише як захитався очерет і все.Не знаю, це був підранок чи, може, линяюча качка(схожа ситуація була на вихідних на іншій водоймі-один крижень піднявся, а поруч в очеретах щось зашуміло по воді).Вирішую пройти в цьому напрямку і буквально через метрів десять піднімаю на крило качку, яка повільно і низько летить, але над очеретами і в останній момент палець все ж зупинився.Дуже вже не люблю такі моменти, коли розумієш, що даремно птицю загубив,тому якщо не знаходжу трофей, то закінчую полювання і в цей день більше не стріляю.Самообмеження дисциплінує і 3 підранки за сезон поки що мій максимум, а багато років було не більше одного.
На вечірній зорі крутив головою, як зенітник кулеметами при повітряній атаці, і однаково пропустив вірний наліт із-за спини шести крижнів, потім наманив манком ще пару -і раптом промах,а потім ще один- якось зовсім так несподівано.Багато разів за собою вже помічав, що коли ще до пострілу вже подумки вважаю трофей своїм, то обов'язково буде промах.Але тим полювання і захоплює- не м'ясом же, а емоціями, враженнями. Мене, в усякому разі.
Шансів на постріл над водою більше не було, а над очеретами ще трійку вже майже в темряві просто провів очима-хай живуть.