Полювання мисливця із чужою рушницею, власник якої не є мисливцем
Як повинні знати мисливці, частина третя статті 15 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (надалі – Закон) встановлює, що полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі або користувачу мисливських угідь, лише у присутності власника цієї зброї або уповноваженого працівника користувача мисливських угідь, за яким закріплена ця мисливська зброя, за умови наявності у власника зброї чи уповноваженого працівника користувача мисливських угідь відповідних документів дозвільного характеру, виданих уповноваженим державним органом.
У першу чергу, щоб відповісти на поставлене питання, нам треба чітко зрозуміти, що таке «відповідні документи дозвільного характеру, видані уповноваженим державним органом».
Для цього здійснимо невеликий історичний екскурс до витоків Закону.
Так, перша редакція Закону, яка набрала чинності 28.03.2000, мала таку редакцію частини третьої статті 15:
«Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі, лише в її присутності і за наявності у мисливця та власника зброї відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ».
Уважно вивчаючи приписи цієї частини статті 15 Закону, можна зрозуміти, що мисливцем, який має усі документи на право полювання, визначені статтею 14 Закону, може здійснюватися полювання із чужою мисливською зброєю, яка належить інший фізичній особі (навіть не мисливцю), але лише у присутності власника зброї та у разі, якщо і у власника зброї, і у мисливця, який хоче цю зброю застосувати на полювання, повинні бути відповідні дозволи на зберігання та носіння зброї, які видані органом внутрішніх справ (тобто, працівниками дозвільної системи органу внутрішніх справ – так, мабуть, пересічним мисливцям буде зрозуміліше). Вимог щодо наявності інших документів у власника зброї, яку буде використовувати мисливець, Закон не передбачає.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань мисливського господарства, полювання та рибальства, охорони, використання і відтворення тваринного світу», прийнятого Верховною Радою України 21 січня 2010 року за № 1827-VI, частина третя статті 15 Закону отримала таку (другу) редакцію:
«Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі або користувачу мисливських угідь, лише у присутності власника цієї зброї або уповноваженого працівника користувача мисливських угідь, за яким закріплена ця мисливська зброя, за умови наявності у власника зброї чи уповноваженого працівника користувача мисливських угідь відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ.».
Як бачимо, законодавець дещо змінив диспозицію частини третьої статті 15 Закону: окрім іншої фізичної особи, у якої можна було взяти зброю для використання на полюванні, мисливець ще отримав право брати зброю у користувача мисливських угідь (юридичної особи), яка закріплена за певним уповноваженим працівником цього користувача. Одночасно у частині третій статті 15 Закону зникає припис про наявність у мисливця, який хоче використати на полювання чужу зброю, відповідного дозволу на зброю, виданого органом внутрішніх справ. Першу зміну зрозуміти легко, а другу можна пояснити тим, що у ст. 14 Закону і так вже є вимога про обов’язкову наявність у мисливця відповідного дозволу на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання. Тобто – без дозволу на зброю у мисливця – аж ніяк не можна полювати!
Але у частини третій статті 15 Закону на цей час є третя, чинна редакція, яку прийняли на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року № 901-VIII: слова «дозволів, виданих органом внутрішніх справ» замінити словами «документів дозвільного характеру, виданих уповноваженим державним органом».
Уважно вивчивши трансформацію частини третьої статті 15 Закону, можна зробити такий висновок: мисливець має право на полювання з мисливською зброєю, що належить іншій фізичній особі, але лише у присутності власника цієї зброї, за умови наявності у власника зброї відповідного документу дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом (на цей час таким є, наприклад, Відділ контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у місті Києві). Обумовлена остання зміна набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію», про що свідчить назва Закону України, яким вона була внесена.
Окрім того, зрозуміло, що мисливець повинен мати із собою під час полювання всі документи на право полювання, визначені статтею 14 Закону, у том числі і на власну зброю (навіть у разі її відсутності. До речі, на мою думку, мисливцю у разі полювання із чужою зброєю, власник якої не є мисливцем, краще свою власну зброю краще не брати: полювати із двома рушницями дещо важкувато, а передавати у мисливських угіддях зброю людині, яка не має права на полювання, не можна, так як така «людина із рушницею» стає відразу незаконним мисливцем, якого мають притягти до відповідальності). До власника зброї - особи, який не є мисливцем, але у якої мисливець бере для полювання зброю, є лише такі вимоги: наявність дозволу на зберігання та носіння зброї, який видано у встановленому порядку, та особиста присутність під час використання його зброї мисливцем – це пряма норма Закону! Інших документів від нього при цьому не вимагається, але він повинен пам’ятати, що полювати він сам права не має!
У той же час, щоб не стати порушником правил полювання, власнику зброї-немисливцю треба врахувати ще такі приписи Закону.
Так, частина третя статті 12 Закону визначає, що до полювання прирівнюється:
перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання (крім випадків регулювання чисельності диких тварин, польових випробувань і змагань мисливських собак (не нижче обласного рівня);
перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.
Спробуємо уявити ситуацію, яка може скластися у випадку, який ми розглядаємо.
Наприклад, мисливець із всіма документами та власник зброї із зброєю і відповідним дозволом на зброю в’їжджають у мисливські угіддя з дороги загального користування. У такому разі дії власника рушниці прирівнюються до полювання, на яке у нього немає відповідних дозвільних документів на право полювання, а зброя є! Він відразу набирає статус порушника правил полювання (або, як кажуть у народі, стає браконьєром!). Безумовно, намагання власника зброї у мисливських угіддях довести, що він не браконьєр, а просто хоче надати випробувати рушницю на полюванні мисливцю, буде дуже скептично сприйняте посадовими особами, які здійснюють контроль за веденням мисливського господарства та полюванням. Особливо якщо у мисливця і документами буде ще й своя власна зброя. Дуже можливо, що вони таки складуть протокол, на власника рушниці, який не має документів на право полювання. Далі треба буде виправдовуватися у суді чи іншому органі, який буде розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Ще один момент. Приписи пункту 5 частини першої статті 20 Закону забороняють транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту у щорічній контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання, а також у дозволі на їх добування. Тому, у разі добування дичини у випадку, який ми обговорюємо у статті, краще, якщо дичину буде переносити мисливець, який має всі документи на право полювання та зробив відповідні відмітки. Плюс він ще також, на мою думку, повинен тягнути й зброю немисливця до дороги загального користування. Щоб не викликати зайвих питань… Згадаємо інший припис частини третьої статті 12 Закону: на дорогах загального користування до полювання прирівнюється перебування з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю. Зрозуміло, що перетин межі від мисливськи угідь до дороги загального користування мисливець повинен зробити зі зброєю, яка розібрана та схована до чохла!
Таким чином, поки рушниця розібрана на складові частини та знаходиться у чохлі, а власник перебуває на полотні дороги загального користування, то він може із цією зачохленою рушницею спокійно їхати чи крокувати цією дорогою. Тільки ж зійшов з дороги загального користування із зброєю (навіть у чохлі) – він вже порушник! Тому перед входом до мисливських угідь зброю краще передати мисливцю, який має право полювати, але – ще у розібраному стані та у чохлі!!
Ще врахував би таке. Що конкретно мав на увазі законодавець під приписом «у присутності власника зброї» - відповісти важко. Тому рекомендую мисливцю та власнику зброї не втрачати один одного із поля зору. А враховуючи припис «за умови наявності у власника зброї відповідного документу дозвільного характеру», то такий документ повинен залишатися у власника, а не у мисливця (який носить свій дозвіл на свою зброю, навіть якщо він її не взяв із собою).
Ще раз прошу звернути увагу на те, що наше законодавство дуже важко іноді трактувати, розібратися у його приписах без Конституційного суду України іноді просто неможливо! Тому бажаю мисливцям і власникам зброї, які хочуть скористатися приписами частини третьої статті 15 Закону, щоб вас таки правильно зрозуміли під час зустрічі у мисливських угіддях працівники, уповноважені здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання.
Ні пуху, ні пера!
Набирав на двох компах, щось з форматуванням...