Для того, щоб пояснити яким чином у тварин з'являються і закріпляються фенотипічні себто «зовнішні» особливості слід зайти на поле популяційної генетики і якщо розглядати питання детально, то це практично половина курсу годин так на 40. Втім, якщо дуже скоротити і спростити, то вийде таке:
1. Усі живі істоти мають певний набір ознак, які можуть проявитися в певних межах, що залежить від сукупності впливів з боку навколишнього середовища, і це стосується багатьох, якщо не всіх зовнішніх ознак. Приклад — сіамська кицька, що живе у добре опалюваному приміщенні матиме забарвлення кремове, а та саме тваринка, що живе у холоді матиме темне, ледь не чорне забарвлення.
2. В залежності від зовнішніх умов та саме ознака може бути як корисною, так і шкідливою. Приклад — заєць біляк, що змінює забарвлення хутра взимку на білий, десь на Запоріжжі просто не виживе. Ну просто немає у нас снігу взимку. Мутація, що попереджує таку зміну забарвлення теоретично могла б дозволити таким зайцям опанувати південь України.
3. Ознаки фенотипічні визначаються генетикою, у ссавців набори хромосом (два у кожної особини) отримуються від мами й від тата, прояв цих ознак залежить у найпростішому випадку (один ген — одна ознака) залежить від того, який саме білок буде експресовано (варіант від мами, від тата, чи обидва) і який з них буде проявлятися. Простий приклад, у домашньої киці колір хутра визначається зчепленим зі статевою хромосомою геном, відповідно кіт, у якого є чоловіча Y-хромосома і жіноча Х-хромосома, може бути чорним, або рудим, адже ген кольору знаходиться саме у Х-хромосомі, кішка ж має дві жіночі Х-хромосоми і може відповідно мати черепахове забарвлення.
З чорно-бурими лисами теж досить просто, колір хутра визначається комбінацією двох генів — один кодує чорний колір хутра, другий — рудий. Чорнобурка це простий випадок меланізму, забарвлення таких лис гуляє від коричневого до чорного, при чому в різному віці може відрізнятися в однієї й тієї ж тваринки. Найчастіше це ознака прояву рецесивного гена, що відповідає за рудий колір, у природній популяції лисиць рецесивний ген не особливо і поширений, тому й проявляється (чорнобурістю) не особливо. Ситуація приблизно така, як у людей з дальтонізмом, у популяції варіант є, але проявляється досить не часто.
4. Поширення генів у популяції, навіть тих рецесивних алелей, що проявляються найнеприємнішим чином відбувається завдяки випадковостям на початку та підкорюється статистичним обрахуванням тоді, коли вже добряче розійшлося по популяції.
5. Багато генів має кілька проявів у фенотипі, наприклад виловухість у котів деяких порід пов'язана з проблемами серцево-судинної системи, а блакитні очі білих котів — з глухотою. Загалом один ген — один прояв, це скоріше виняток повно ознак, які визначаються цілою купою генів, скажімо зріст людини визначається більш ніж десятком генів.
Я можу продовжувати ще довго, якщо цікаво, можемо розібратися більш детально.