Герои этой войны

[AIRBORNE]

«Обстановка весь час напружена. Ворог постійно намагається провокувати, а ще вони лазять, копають, укопуються», - розповідає боєць на ім‘я Євген, який боронить нині Горлівський напрямок.
Досить часто, каже військовий, працюють ворожі снайпери.
«Переважно по цій позиції. Вони добре пристрілялися, весь час сюди цілять. Та і по місцевих не раз прилітало».
Армієць запевняє: така поведінка противника змушує триматися в тонусі, а ще не забувати вдягати каску, бронежилет, носити з собою аптечку.
А ще до позицій російських окупантів звідси досить близько. Ворог періодично використовує відстань, щоб спробувати зав’язати діалог із українськими захисниками.
«Непристойні жести нам показують. А ми не ведемося. На хворих не ображаються», - сміється Євген.
Противник б’є по наших укріпленнях переважно ввечері. А ще вночі миттєво реагують на рух українських вояків. Оптика у ворога дуже високої якості.
Втім, навіть так звана окопна війна залишається війною. Вона непередбачувана, і бій може початися будь-якої миті.
«Вранці сиділи спостерігали, вибіг один, пару разів із РПГ стрельнув по посту, одразу ж полетіла кулеметна черга», - розповідає Євген.
Допомогти тим, хто в окопах і бліндажах, і вранці понеділка, і на вихідних та святах, кожен може тут: https://clc.to/q6XFHQ
Автор: Nastka Fedchenko
Фонд «Повернись живим»

 

[AIRBORNE]

Героям Слава ! Дмитро Крикун,позивний "Амур". Кіборг,славетна 95-та бригада. Він дивився смерті у вічі,коли возив харчі й воду та забирав поранених у ДАПі. Він їхав дорогою смерті тоді,коли іншим це було не до снаги. Під "Градами", під мінами до своїх везли життя. Наразі займається реабілітацією Воїнів.Знову рятує Життя. Честь і шана!

 

[AIRBORNE]

Знаймо наших, знайомтесь, це Ніна і їй тільки 29років. І вона професійна військова, старший солдат у 8-му окремому полку спеціального призначення.
І нехай тендітна зовнішність не вводить в оману! Ця дівчина здійснила 32 стрибки з парашутом, вміє стріляти з усіх видів зброї і має досвід виконання завдань у зоні ООС.

 

[AIRBORNE]

ЗНАЙОМТЕСЬ,НАШ ГЕРОЙ УКРАЇНИ!..СОБОЛЬ!..ОЦЕ БОЄЦЬ, ОЦЕ СИЛА ДУХУ!
Коли його вимінювали з полону, начальник контррозвідки незаконних збройних формувань «Хмурий» запитав: «Воювати ще будеш?»
— Буду! — відповів «Соболь».
— А чого ти такий наглий?
— Я чесний! — хрипло промовив полонений.
Завжди охайна форма, акуратна навіть тут, у полях, борідка срібліє на обличчі нашого героя, а козацький оселедець підтверджує статус справжнього запорізького воїна. Тільки очі, такі втомлені та сумні, виказують всю гіркоту пройденого та пережитого за три роки війни.
45-річний житель Бердянська не зміг спокійно дивитися на все, що відбувалося в сусідній області, адже розумів: якщо не почати діяти, то проросійські провокатори зі своїм «русским миром» та «мирними» демонстраціями, на яких нищилася державна символіка, розповзуться і по Запоріжжю. Тож без вагань пішов у батальйон «Донбас», який тоді формувався.
Потім були бої проти «лисичанського гарнізону великого війська донського», «казакі» якого за два дні здали Лисичанськ та тікали вглиб українського Донбасу, трохи згодом — визволення Попасної, а потім…
А потім — «кровавий коридор» Іловайська, де й потрапив до полону. «Наші хлопці там були легкою мішенню для російських підрозділів, але навіть у такій ситуації давали «кацапам» по зубах, — згадує «Соболь». — Я добре пам’ятаю, як у полоні разом з іншими бранцями виносив тіла російських солдатів і так званих ополченців. В полоні було важко… — продовжує боєць. — Ті вояки мислять так, як їм нав’язала російська пропаганда: «бендерівські фашисти прийшли вбивати жителів Донбасу», і їх не хвилює, що закривати кордон від Росії, яка на той момент вже «віджала» Крим, йшли люди з усієї України — з південних регіонів, центральних, західних, північних, навіть з Донецької та Луганської областей. Два місяці провів у «есбеушних» підвалах Луганська. Потім почали міняти. Мені пощастило — був серед перших».
Повернувся, побув на домашній реабілітації. Втім не зміг Валерій довго сидіти вдома, хоча й має дружину

 

[AIRBORNE]

Тато приїхав з війни, а син спить..
Він постійно згадував про свого маленького синочка. Дивився його фото, переглядав відео, які йому кидала дружина..
Колись він не спішив у відпустку, а тепер чекає її з нетерпінням.
Хоча в окопах залишилися брати, проте в мирній країні його чекає сім'я..
Вже будучи у поїзді, який ніс його до найрідніших людей, він продовжував дивитись на фото сина..
Раній ранок, солдат вдома, синочок ще спить. Він поки що не знає, що тато повернувся з війни...
Хай кожен син і дочка дочекаються батьків з війни.
Хай кожен воїн України — побачить свою родину.
Хай все буде Україна!

 

[AIRBORNE]

Фронтовий янгол-медик Алінка Донникова 92ЛМБр

 

[AIRBORNE]

На донецькому напрямку служать разом батько і син. Обидва носять однакове ім’я – Олексій Скирта. Хіба що тато по-батькові - Анатолійович. Героям Слава !

 

[AIRBORNE]

Ластівка «Марина». Саме так називає свій ДШК головний сержант роти кулеметників з позивним «Француз».
- Марина – це моя дружина, а «Ластівкою» я називав свій перший танк, - пояснює він.
Днями в бригаді проходили змагання на кращого кулеметника, де «Француз» виборов перше місце. Сьогодні він виконує обов’язки командира взводу на позиціях в районі авдіївської промзони.
Дома на нього чекає дружина Марина та дві донечки. І коли ворог починає нахабніти, «Французу» завжди спокійніше, що під боком є його «ластівка», яка у будь-який момент заспокоїть противника.

 

[AIRBORNE]

Олексій із Запоріжжя впевнений, що кожен справжній чоловік повинен захищати свою рідну землю, не стояти осторонь, коли ворог паплюжить її снарядами.
Олексій свій вибір вже зробив. Сьогодні він стрілець у бригаді Холодний Яр на передових позиціях в Донецькій області.

 

[AIRBORNE]

Погляд справжнього чоловіка-воїна!!!
Солдатом не народжуються- солдатом робить війна!
Це вінничанин "Карабін" колишній вчитель фізкультури.
З початком бойових дій пішов добровольцем у батальйон "Дніпро-1"
Потім щоб знову потрапити на передову, підписав контракт із ЗСУ!

 

[AIRBORNE]

Наші Герої! Це 0-а позиція, на ній несе службу доброволець батальйону Айдар з позивним Самара. Самара - мати-героїня, виростила і виховала 5 дітей - патріотами України. І коли прийшов час - на особистому прикладі показує всій Україні, як захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Разом з нею, рука об руку несуть службу в Айдарі її чоловік і двоє дітей! Думаю після цього, самі скептики не зможуть говорити, що добровольці закінчилися в 2014 році. Ось з такими людьми - Україна переможе! Слава Нації! Смерть ворогам! R.S. Зять Самари - теж в Айдарі)

 

[AIRBORNE]

Наша Хунта та кровожадні бандерівці )) Українські дівчата самі файні в цілому світі ! Хай вас оберігають янголи охоронці...
Краса та сила України ! Героям Слава ! Слава Нації !

 

[AIRBORNE]

Ми вдячні Вам, Герої ! За літо, за мирні дні, за будні і за свято. За те, що зупиняєте війну... Живими повертайтеся, солдати... Героям Слава !

 

[AIRBORNE]

Боець Станіслав Стовбан, який обороняв Донецький аеропорт, пройшов полон і переніс кілька складних операцій, повернувся на службу в ЗСУ. Історію героя розповіли в прес-службі Міноборони України. Стовбан був одним з "кіборгів", які до останнього захищали донецький аеропорт. "В ДАП відправляли тільки за бажанням. Всі розуміли, наскільки там небезпечно, і я, навпаки, хотів їхати захищати від окупантів. В аеропорту було повно чеченських найманців і російських кадрових військових, ФСБшний спецпідрозділ "Вимпел", - розповідає боєць. В останні дні оборони Станіслав потрапив під завали після потужного вибуху. "Я був дуже сильно поламаний. Дві ноги майже тільки на штанях трималися. Ще зламані ребра. Так я пролежав усю ніч", - згадує боєць. У госпіталі Станіславу ампутували ліву ногу, а праву вдалося врятувати. Зараз боєць підписав новий контракт зі Збройними Силами України. Працює інструктором у навчальному центрі ДШВ у Житомирі.

 

[AIRBORNE]

23-річний Максим з міста Марганець контракт підписав після строкової служби. За його словами, він вирішив не відставати від старшого брата, який не так давно вже повернувся з фронту.
Тут, на позиціях, він прислухається до більш досвідчених побратимів. І все нібито добре, крім одного. Через неможливість бути постійно на зв’язку його дівчина вирішила, що такі стосунки не для неї. Але Максим не втрачає надії, хоча і не розуміє, як пояснити, що коли до ворога трохи більше ста метрів, не так то й просто смс-повідомлення писати.

 

[AIRBORNE]

ОЛЕКСІЙ та ІРИНА КОНДРАШОВИ
Це – Олексій та Ірина. Він – боєць 40-го батальйону територіальної оборони, пройшов Іловайськ. Був мобілізованим разом з рідним братом. В серпні 2014 року, при виході з Іловайська був важко поранений в ногу, потрапив до полону і тільки 31.08.14 р. до Дніпропетровського шпиталю, а потім – до Вінницького.
Вона – волонтер, не раз бувала в зоні АТО, возила гуманітарну допомогу бійцям, мирним жителям Донбасу – дітям та дорослим. Допомагала пораненим у шпиталях. Її шлях як шпитального волонтера почався відразу ж після Іловайська – на початку вересня. Його тоді ще в ЦВКГ не було. Однак, мабуть, там, вище, Хтось вже вирішив усе за них...
Їх спільна історія почалася в березні 2015. Вона вирішила пройти курси «Медсанбату» й поїхати в АТО як парамедик. Нажаль чи на щастя, Іра вже після першого заняття зрозуміла, що це величезна відповідальність і вимагає набагато серйознішої підготовки. І повернулася в шпиталь.
30 березня прийшла на чергування, тоді ж її попросили зайти у відділення нейрохірургії до «важкого» бійця. Про нього вона чула від інших волонтерів, знала, що його прооперували і йому потрібна підтримка, тому й зголосилась. «Вже перед дверима 9-ї палати відчула, як шалено забилося серце. Зрозуміла, що зараз відкрию двері і там побачу ту найдорожчу та значущу людину в моєму житті» – каже Іра. Він той самий, через якого й було прийнято рішення стати волонтером ще у вересні 2014. Той, кого відчувала всією душею, коли він був ще в Іловайську...
Запитав, як звати, познайомились. Попросив прийти ще. Прийшла. Через 2 дні. Поспілкувались, обмінялись телефонами. І Льошу перевели в Ірпінський шпиталь.Зараз Олексій не відпускає Іру в АТО, але разом з нею волонтерить у шпиталі. Їх важко не помітити – тендітна, усміхнена Іра та кремезний і такий же усміхнений Льоша. Вони взагалі завжди посміхаються. Із посмішкою збирають допомогу для діток в інтернатах Луганської й Донецької областей.

 

[AIRBORNE]

Козак-характерник, кавалер ордена «За мужність» головний сержант роти сержант Михайло Абрамов, інвалід війни. Після важкого поранення у ДАПі відмовився від реабілітації і повернувся в частину. У Новгородському й під Авдіївкою зазнав контузій. — Якби я не пішов на війну, була б зруйнована вся система моїх життєвих цінностей. Я ще строкову служив у ВДВ. У ДАП, як і всі, пішов добровільно. Російські окупанти намагались нас оточити. Складно було. Укритися ніде — гіпсокартон від куль не захищає. Нам кілька разів разом із боєприпасами металеві сітки передавали, аби закрити вікна та дірки у стінах, щоб хоч ВОГи» не прилітали. А поранив мене снайпер 8 січня на диспетчерській вежі. Бій тоді не припинявся понад чотири години. А тут ще боєкомплект загорівся. Я витягав із полум’я боєприпаси, інакше нам не було б чим відбиватись. Довелося встати на повний зріст, куля влучила в плече, перебила всі нерви. Добратися до Зінича в термінал було фактично неможливо. Та й хлопці не дотягнули б мої 135 кіло під щільним вогнем... Тому боєць із позивним «Танчик» із 93-ї бригади перев’язав мене, після чого я ще три доби допомагав хлопцям — стріляв лівою рукою, поки мене не вивезли... Найстрашніше для мене — втрата друзів. Там у нас загинули 24 бійці..

 

[жестянщик]

Командир легендарного підрозділу "Госпітальєри" ЯНА ЗIНКЕВИЧ
Організувала один з кращих парамедичних підрозділів, які рятують життя наших бійців на передовій, у цій неоголошеній війні. Навіть після отримання важкої травми,вона не здалася та продовжує боротьбу за українську ідею.Командир медичного батальйону "Госпітальєри". А також начальник Медичного управління та реабілітації бійців Української добровольчої армії (раніше ДУК ПС).З перших місяців війни (з 2014 року) особисто витягла та врятувала більше як 200 поранених українських солдатів з передової. Досі керує медичним батальйоном "Госпітальєри" (з часу створення врятували близько 3 тис. поранених українських воїнів та цивільних).
Нагороджена Орденом "За заслуги" ІІІ ст., орденом "За спасіння життя", орденом "Народний Герой України" та відзнакою Пам'ятний знак "За воїнську доблесть".

 

[AIRBORNE]

Обом братам лише трохи більше 20-ти... З 2014-го мочать російських окупантів на Донбасі. Смерть ворогам ! Слава Націі !

 

[жестянщик]