Це Дід Василь. Він так і представився, коли ми вперше зустрілися в Авдіївці. Колоритний дід у військовій формі одразу привернув увагу, але зовсім цього не прагнув.Він балакучий, його історії ніби чіпляються ланцюгом одна за одну. Але в якійсь мірі навіть флегматичний, – поки говорить, задумується, поринає у детальні спогади, говорить тихо.
Каже, що в житті любить дітей і жінок. А на війні хоче бути у штурмовому батальйоні, а не у штабі.
Дід Василь майже рік добивався потрапити на війну. Його не хотіли брати за віком. До речі, він зовсім не зізнається, скільки має років. Але коли приїжджав до нашого офісу в Києві, бо його онуки брали участь в шоу «Україна має талант» – поголений і причесаний, виглядав молодшим, ніж в Авдіївці. Тому, з його віком цілком заплутана історія.
Після відмов у військкоматі він познайомився з ДУК ПС, а там його відправили здавати екзамени в «Десну». То Дід Василь протягом п’яти тижнів і бігав на рівні з молодими, і стрибав, і стріляв. Екзамени всі здав. Так і потрапив до Великомихайлівки з хлопцями. Потім був на шахті «Бутівка». Там його контузило і він втратив зір. Майже тиждень не бачив нічого, але лікарів просив не писати, що він контужений, бо «заміж ніхто не піде».
В Авдіївці він був з березня. Після Нового року, коли гостював в Карпатах у племінниці, яку не бачив 20 років і знайшов, раптом його видзвонили з батальйону, покликали назад. Три дні діда всі носили на руках – скучили. А він каже: «Вони всі, воїни, вертаються з завдання, а я в штабі сиджу, то й поприбираю, їсти наварю». Привчив хлопців, що вони тепер зізнаються – якби не Дід Василь, складно їм прийшлося б.
Але Дід Василь зовсім не хоче бути у штабі. Його гаряча кров прагне активніших дій. Він вже не хоче працювати на кухні, готувати весь час різне, щоб кожному до смаку вгодило. А комбат переживає і не може взяти його в штурмовий батальйон. Тому Дід Василь зараз вдома і чекає, поки комбат змінить своє рішення.
