Гумор

Аким

Мисливець
Я колись в Карпатах посеред зрубу кидав у ведмедя каменем (в його сторону), є свідки. Не хвалюсь, просто інколи хочеться "мурашок по шкірі".
когда то был солдатом. За столовой был турник. За ним футбольное поле. За полем паслись коровы и охранял их грозный бык. Моих убеждений, что у нас в столовой телки есть по лучше, он не расслышал))
Сначала он бил копытом землю и поднял пыль.
Когда пыль осела меня там уже не было))):):):)
 

Арго

S-Moderator
Команда форуму
Вирішив!
Я йду...

На порозі виборчих перегонів...
Для когось, це буде несподіванка, для когось - очікуваний та закономірний крок. Я довго думав ,перебирав варіанти, розмірковував і прийняв нелегке рішення. Адже, це шалений тиск відповідальності.
Спраглість, голод та жага до змін, спонукали мене. Неодноразово задавав собі питання: "Чому не я? Хто, як не я? Хто, окрім мене?" Невже я так і залишусь осторонь, борячись з собою та картаючи себе за бездіяльність? Ніколи не вважав себе слабким хоча й не назву себе людиною ні сили, ні волі, ні сили волі.
Проте, саме зараз час довести собі, перемогти себе, взяти себе в руки, та відкинувши зайву амбіціозність, тверезо прийняти важкий тягар відповідальності.
Я знаю як це - робити щось, змінювати щось, тому, що я, неодноразово це робив . Впораюсь і зараз.
Я ЙДУ.. в магазин по ХЛІБ.... А ще по яйця і вершки)
 

Махал Махалыч

Слідопит
Человек умер и его душа предстала перед входом в рай, а там идет сверка «пассажиров» со списком, отмеченным в книге. И вот его никак не могут найти в книге и тогда спрашивают:
-А какова причина вашей смерти?

-Ковид.

-Извините, самоубийц в рай не пускаем.

P.s. Очень жизненный и актуальный анекдот! Я о санитарных нормах, здравом смысле и элементарной осторожности.
 

PirotehniK

ветеран форуму
надійна команда
Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.
От би вовка тарарахнути хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим — суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався — тільки р-раз!
Кум — лівіше, я — правіше... Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
— Лізь у нору,— тихо кумові кажу.—
Схопиш вовка, я тягти допоможу.—
Кум хитрує: — Я б з охотою поліз,
Та боюся — він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш...
— Що ж,— кажу,— тоді полізу, значить, я...
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу — світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
— Відповзи,— кричить знадвору,— трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! —
Він рушницю глибше в нору просува.
— Де там вовкова,— питає,— голова? —
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: — Амба вовкові! Бери! —
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як стрибне!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його — торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох...
З шкури вовчої пошили ми шапки —
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.
 

tyrist 1945

Тигр
Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.
От би вовка тарарахнути хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим — суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався — тільки р-раз!
Кум — лівіше, я — правіше... Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
— Лізь у нору,— тихо кумові кажу.—
Схопиш вовка, я тягти допоможу.—
Кум хитрує: — Я б з охотою поліз,
Та боюся — він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш...
— Що ж,— кажу,— тоді полізу, значить, я...
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу — світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
— Відповзи,— кричить знадвору,— трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! —
Він рушницю глибше в нору просува.
— Де там вовкова,— питає,— голова? —
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: — Амба вовкові! Бери! —
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як стрибне!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його — торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох...
З шкури вовчої пошили ми шапки —
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.
:D
 

PirotehniK

ветеран форуму
надійна команда
Ну якщо зайшло, то продовжимо.

Ми із кумом не полюєм третій рік,
А про те – він геніальний чоловік.
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить : «Да нащо мені воно?

Реєструй та доглядай, та бережи-
Ну нашо мені морока ця, скажи?»
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.

Видно трапився охлялий кабанець
Раз по черепу торохнув – і кінець.
М’ясо є, але порушено закон,
Бо мисливський не почався ще сезон!

Скільки клопоту для себе наробив-
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два-
Скажуть бреше, шо такого не бува…

Затягли ми кабанця того в сарай,
Кум говорить: «Ти, будь ласка, починай-
Скручуй віхті і соломою смали,
Та дивись мені сарай не підпали.

Я тим часом по водичку побіжу,
Повернуся і смалити поможу.»
Заходився я кабанчика смалить-
Диму повно, Голова мені болить!

Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув, чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать-
Може з ставу доведеться витягать…

Прибігаю, бачу кума над ставком,
Шось вовтузиться і бовкає дрючком:
“Ти прости мені, він каже, і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач,

А чуже ж воно – позичив у куми…”
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір-
Пес лютує і біснується як звір!

Ми в сарай, а там повнісінько людей-
Оглядають недосмалений трофей.
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках.

Шось там пишуть, обміряють кабана,
А назустріч нам виходить старшина.
«Огого, ось появилися орли-
Вже й водичку для обмивки принесли.
Одобряю, каже кумові… Здоров.
Молодець, шо не утік а сам прийшов.

Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ».
Посідали ми у хаті за столом,
Старшина суворо каже: «Ну, почньом».

Папірця моєму кумові дає:
«Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай
Ізоткуда діч попала у сарай.

Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши.
Государствєнній ми учім шостий год,
Но пока что нє пустілі в оборот»

Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!
Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ.

Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.
Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу:

Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:

«Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай»
Я до кума: «Швидше воду набірай»
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.

Ми в сарай, а там з дружками старшина
Позапряталісь і смалять кабана.
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.

А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе.
Остаточно положити треба край,
Шоб не лазив старшина у мой сарай!
 
Зверху