Вітаю Вас Громада Мисливців.
Швидкий потяг літнього вечора вже збіглого серпня, набрав швидкість із залізничного вокзалу міста Тернопіль, мчав просторами на південь України, везучи декого із пасажирів тимчасово, в теплі краї, а когось і назовсім.
Я їхав на південь, до рідних мені країв, рідних та близьких мені людей - Херсонщини.
Та великим моїм бажанням, була зустріч, із славетною річкою Дніпро, тому що річка Дніпро, це є частина мого життя.
Я виріс на річці Дніпро.
І ніякі моря та океани, рідної мені річки Дніпро - не замінять.
Дніпро, це більше ніж романтика.
Адже річка, як час - спокійно рухається вперед, незалежно ні від чого.
На річці - відчуваєш вічність.
І ще якийсь безмірний, величезний, непередатний спокій. Чому так?
Так створено Богом - спокій природи, завжди накладає відбиток гармонії та спокою на нас.
Можливо, це усвідомлення вічності у нас, всередині.
Колесні пари відстукували свій час, тук-тук-тук, тук-тук-тук, не залишая свій слід на рейках, та фірмовий потяг залишав за собою вокзали, людей, та час.
Дніпро. Днепр. Ти - найкращий.
P.S. Моє перше відео на каналі
YouTube
Повернувшись додому, суботнього дня минулого тижня, ми знову вирушили із своїм колегою Олегом, на лоно природи, в пошуках пернатої дичини.
Зранку, прибувши на нове місце полювання, мене вразила кількість качок на ставу. Птахоферма.
Але, дістатись до них було неможливо, так як вся качка була на середині водного плесса ставу, та полювання із човна, як виявилось - заборонено.
Літає качка в даній місцевості - професійно. Ракетою і під хмарами.
Одним словом, я відчував себе в якості пасажира, очікуючого свій рейс на літак Ukraine International Airlines в приміщені аеровокзалу, з видом на ЗПС (злітно посадочна смуга)
Взліт - посадка, взліт - посадка, і так годинами, і ні жодного мого пострілу.
Ми вирішили переїхати на протилежну сторону ставу, і зайти як кажуть, з тилу.
Наші розрахунки виправдались, там дійсно качка, літала на постріл.
Красеня селезня, я все ж таки здобув, але можливості дістати із води у нас не було, і залік з плавання мені все ж таки, довелось здавати.
Трофей заслужено зайняв своє місце на березі ставу, поруч з рушницею.
Обідня пора, і ми вирушаємо додому.
Олег вправно керує автомобілем, і як завжди запитає мене:
-Куди на слідуючу суботу?
- Доживем, побачимо Друже.
Всім Дякую за увагу.