tyrist 1945
Тигр
Артур, це твої вірші?
Байки у костра.
- Автор теми andremon
- Дата створення
Я на сто відсотків впевнений що його.
так. проби пера.
tyrist 1945
Тигр
Файно.
Дуже гарно. Таке навіяло, гарне, знайоме, рідне. Яке колись було, і вже ніколи того не буде...
Степанович 2
Снайпер
Класно, однозначно варто продовжувати. Натхнення ...
**
Надвечірок морозяний вдався!
Хоча з ночі ще дощ моросив.
Батько в хату ввійшов: «Ну, збирайся!»
І «на качку» самого пустив!
Через гору спустився до річки,
Ще скубнув ледь примерзлий терен.
Снігурі на кущах, як порічки,
По воді вже кружляє шерен.
Сонце ледве дерев доторкнулось,
Добре чутно як брід шумить,
Тільки вухо мисливське відчуло
Як десь високо крижень свистить…
Вже й на місці, прийшов, обдивився.
Де сідатимуть, як стрілять,
З-за гори лиш пів Сонця лишилось,
Отже, скоро качки полетять.
Пролетіла із криком чапля.
В осоці миш теребить насіння,
Лиш на гілці замерзла крапля,
Ловить Сонця останнє проміння.
Ось вони… наче з казки з’явились
Навіть свисту не чутно – лиш шум
І «на круг» не пішли, а звалились
Всього трійко, а звук – як табун!
Стихло знову. Куди ж вони ділись?
Невеличке ж болітце було…
Але щось в осоці стрепенулось –
І піднявся крижак на крило.
Постріл - тиша… Щось в воду упало …
По калюжі аж хвилю підняв.
Щось ще крякало, далі злітало,
Та по тому я вже не стріляв.
Коли вдома вже роздивлявся,
Свій добутий перший трофей,
То не сила було відірвати
З того качура своїх очей.
Голова його – чисті смарагди,
Синє й сіре, брунатне крило!
Тільки всю цю красу зіпсувала
Крапля крові під білим пером…
Стецько Гранчак, 2025
Надвечірок морозяний вдався!
Хоча з ночі ще дощ моросив.
Батько в хату ввійшов: «Ну, збирайся!»
І «на качку» самого пустив!
Через гору спустився до річки,
Ще скубнув ледь примерзлий терен.
Снігурі на кущах, як порічки,
По воді вже кружляє шерен.
Сонце ледве дерев доторкнулось,
Добре чутно як брід шумить,
Тільки вухо мисливське відчуло
Як десь високо крижень свистить…
Вже й на місці, прийшов, обдивився.
Де сідатимуть, як стрілять,
З-за гори лиш пів Сонця лишилось,
Отже, скоро качки полетять.
Пролетіла із криком чапля.
В осоці миш теребить насіння,
Лиш на гілці замерзла крапля,
Ловить Сонця останнє проміння.
Ось вони… наче з казки з’явились
Навіть свисту не чутно – лиш шум
І «на круг» не пішли, а звалились
Всього трійко, а звук – як табун!
Стихло знову. Куди ж вони ділись?
Невеличке ж болітце було…
Але щось в осоці стрепенулось –
І піднявся крижак на крило.
Постріл - тиша… Щось в воду упало …
По калюжі аж хвилю підняв.
Щось ще крякало, далі злітало,
Та по тому я вже не стріляв.
Коли вдома вже роздивлявся,
Свій добутий перший трофей,
То не сила було відірвати
З того качура своїх очей.
Голова його – чисті смарагди,
Синє й сіре, брунатне крило!
Тільки всю цю красу зіпсувала
Крапля крові під білим пером…
Стецько Гранчак, 2025
Останнє редагування:
дякую. викладатиму тут, бо якось самому створювати тему про своє бумагомарання недоречно))) буде щось варте, алміністрація форуму буде вважати за потрібне - сама виділить в окрему тему. але якщо то не буде схоже на привітання по Вінницькому ТБ))))))))
***
Ось сьогодні зимі середина,
Ще в глибокій дрімоті земля,
А вже хочу весняної днини,
Де туманом парує рілля…
Де в леваді лоскоче носа
Листя мокрого пряний дух,
На місцях майбутніх покосів
Розлив води старезний Буг.
Прогулятись в чоботях водою,
З Дідом своїм сака потягати.
І неспішно понад горою
З карасями додому вертати.
Промайнуло з тих пір сорок літ
На горищі вже струпішав сак,
І давно в світі кращому Дід,
Взагалі щось пішло все не так…
Поріділо в селі дворів –
Через хату та й три нема,
Заростає город бур’яном,
За межу сваритись дарма.
Обмілів і заріс нині Буг,
ГЕС один, нижче ще один ГЕС.
Зате в звітах народних слуг
Чути тільки «Вперед» і «Прогрес»!
І не стало майже села…
Все спустошилось без людських рук
Лиш так само пахне земля…
А над нею кружляє крук.
То чого ж?! Все на добре вернули -
Землю людям у власність дали!!!
Та одне лиш сказати забули:
Їх з землею разом продали…
Стецько Гранчак, 2025
Ось сьогодні зимі середина,
Ще в глибокій дрімоті земля,
А вже хочу весняної днини,
Де туманом парує рілля…
Де в леваді лоскоче носа
Листя мокрого пряний дух,
На місцях майбутніх покосів
Розлив води старезний Буг.
Прогулятись в чоботях водою,
З Дідом своїм сака потягати.
І неспішно понад горою
З карасями додому вертати.
Промайнуло з тих пір сорок літ
На горищі вже струпішав сак,
І давно в світі кращому Дід,
Взагалі щось пішло все не так…
Поріділо в селі дворів –
Через хату та й три нема,
Заростає город бур’яном,
За межу сваритись дарма.
Обмілів і заріс нині Буг,
ГЕС один, нижче ще один ГЕС.
Зате в звітах народних слуг
Чути тільки «Вперед» і «Прогрес»!
І не стало майже села…
Все спустошилось без людських рук
Лиш так само пахне земля…
А над нею кружляє крук.
То чого ж?! Все на добре вернули -
Землю людям у власність дали!!!
Та одне лиш сказати забули:
Їх з землею разом продали…
Стецько Гранчак, 2025
радий, що сподобалось
***
Давно уже, як все це стало –
Щаслива полювання мить.
На самий Новий Рік припало
Нам дві ліцензії закрить.
Як в казці випала погода -
Мороз, сніжок і ясний день.
До місця поки добирались
Дорогу перейшов олень.
Вже й на «квартальній», розділились
Кому на «номер», хто «женуть»,
Та Доля так розпорядилась –
Мені стрільцем судилось буть.
Розклались. В лісі стала тиша.
Синичок спів, писк снігура,
Під снігом щось копала миша,
Загоничі пішли - Пора!
Стою під дубом і вдивляюсь,
Вслухаючись у кожен звук,
То просто гілка відламалась,
То дятел дзвінко видав стук.
Ось тріск гілок, що наближався,
Але ж халепа – з-за спини!
Ледь чутно поки розвертався
Переді мною вже вони…
Їх вийшло семеро одразу –
Шість кізок і один цапок.
І від спасіння відділяла
Просіка на один стрибок.
Та козлик вийшов на просіку,
Собою всю її закрив,
І доти він не зрушив з місця,
Допоки кіз не пропустив.
Як ті вже були за спиною,
На мене трохи подививсь,
Ще раз труснувши головою,
В кущах ліщини розчинивсь.
Таке буває раз в житті,
Красива казка сніжно-біла ,
То скажу зразу наперед –
Ліцензії ми не закрили.
Стецько Гранчак, 2025
Давно уже, як все це стало –
Щаслива полювання мить.
На самий Новий Рік припало
Нам дві ліцензії закрить.
Як в казці випала погода -
Мороз, сніжок і ясний день.
До місця поки добирались
Дорогу перейшов олень.
Вже й на «квартальній», розділились
Кому на «номер», хто «женуть»,
Та Доля так розпорядилась –
Мені стрільцем судилось буть.
Розклались. В лісі стала тиша.
Синичок спів, писк снігура,
Під снігом щось копала миша,
Загоничі пішли - Пора!
Стою під дубом і вдивляюсь,
Вслухаючись у кожен звук,
То просто гілка відламалась,
То дятел дзвінко видав стук.
Ось тріск гілок, що наближався,
Але ж халепа – з-за спини!
Ледь чутно поки розвертався
Переді мною вже вони…
Їх вийшло семеро одразу –
Шість кізок і один цапок.
І від спасіння відділяла
Просіка на один стрибок.
Та козлик вийшов на просіку,
Собою всю її закрив,
І доти він не зрушив з місця,
Допоки кіз не пропустив.
Як ті вже були за спиною,
На мене трохи подививсь,
Ще раз труснувши головою,
В кущах ліщини розчинивсь.
Таке буває раз в житті,
Красива казка сніжно-біла ,
То скажу зразу наперед –
Ліцензії ми не закрили.
Стецько Гранчак, 2025
Степанович 2
Снайпер
"Ліцензії ми не закрили."
Спрацювало повір’я: бачити звіра до початку полювання, не до добра. Успіху не буде.
Приємно читати свого починаючого, який пише те, через що пройшов сам, а не фантазує і вигадує.
Спрацювало повір’я: бачити звіра до початку полювання, не до добра. Успіху не буде.
Приємно читати свого починаючого, який пише те, через що пройшов сам, а не фантазує і вигадує.
можливо й так. таких полювань кілька на все життя. єгер тоді сказав вже за столом, що такої дисципліни він ще не бачив за всі роки полювань, хоча команда в нас була збірна.
дякую.
roz_koms
Слідопит
Дуже гарно