***
Знову дим потягнуло над яром,
І за обрій ховається Сонце…
На серванті лиш радіо грає,
Щось малює хлопча на віконці.
Етажерка з книжками, серветка,
Так годилось тоді для краси,
На столі керосинова лампа –
Ось все світло на тії часи.
Повечеряли та й полягали,
Тихо щось про своє гомонять,
Та немає як розмовляти –
На роботу о п’ятій вставать.
Аби встигнути до роботи,
Ще й домашньому раду дати,
Батько вже обійшов господарку,
В школу діток збирає мати.
Так прожили віка душа в душу,
Вже онуків устигли глядіти,
І міняється світ весь довкола,
На престижних роботах діти.
Лиш дід з бабою не молодіють.
А онуки ростуть як з води…
Як стареньким дасть Бог дочекати.
Праонуки прибудуть сюди…
І щасливі є ті, хто дождались,
За Межу їм не страшно іти.
Що змогли – все нащадкам віддали.
Є могилки кому обійти…
Стецько Гранчак, 2025
Знову дим потягнуло над яром,
І за обрій ховається Сонце…
На серванті лиш радіо грає,
Щось малює хлопча на віконці.
Етажерка з книжками, серветка,
Так годилось тоді для краси,
На столі керосинова лампа –
Ось все світло на тії часи.
Повечеряли та й полягали,
Тихо щось про своє гомонять,
Та немає як розмовляти –
На роботу о п’ятій вставать.
Аби встигнути до роботи,
Ще й домашньому раду дати,
Батько вже обійшов господарку,
В школу діток збирає мати.
Так прожили віка душа в душу,
Вже онуків устигли глядіти,
І міняється світ весь довкола,
На престижних роботах діти.
Лиш дід з бабою не молодіють.
А онуки ростуть як з води…
Як стареньким дасть Бог дочекати.
Праонуки прибудуть сюди…
І щасливі є ті, хто дождались,
За Межу їм не страшно іти.
Що змогли – все нащадкам віддали.
Є могилки кому обійти…
Стецько Гранчак, 2025
