***
Запорошило голову снігом,
І душі вже торкнулась зима.
Та ясніших, як про дитинство,
Більше спогадів в серці нема.
Там найдовшими дні здавались,
Величезним був Діда дім,
Де стою я на ганку в майці
І з гіллячок черешні їм…
Там зробив мені Дід першу вудку
По рушниці мій зріст заміряли,
Де я вірив в Бабусину казку,
Хліб, мов Сонце, з печі діставали.
Відійшли за Межу Дід та Баба,
Тай і Неньки уже немає,
Лиш стоїть сиротою хата,
І, напевне, мене дожидає.
На облізлі від фарби ворота,
Скочить лише сусідський кіт.
Промінь Сонця загляне в віконце
От і вивівся цілий рід…
Я відкрию скрипучу хвіртку,
Двір обкошу від бур'яну.
Посиджу на похиленій лаві
Всіх рідненьких своїх пом'яну…
Де б мене не носила Доля,
В ясний день, чи в нічну грозу,
В свій останній час, як на прощу –
На колінах сюди приповзу.
Стецько Гранчак, 2025
Запорошило голову снігом,
І душі вже торкнулась зима.
Та ясніших, як про дитинство,
Більше спогадів в серці нема.
Там найдовшими дні здавались,
Величезним був Діда дім,
Де стою я на ганку в майці
І з гіллячок черешні їм…
Там зробив мені Дід першу вудку
По рушниці мій зріст заміряли,
Де я вірив в Бабусину казку,
Хліб, мов Сонце, з печі діставали.
Відійшли за Межу Дід та Баба,
Тай і Неньки уже немає,
Лиш стоїть сиротою хата,
І, напевне, мене дожидає.
На облізлі від фарби ворота,
Скочить лише сусідський кіт.
Промінь Сонця загляне в віконце
От і вивівся цілий рід…
Я відкрию скрипучу хвіртку,
Двір обкошу від бур'яну.
Посиджу на похиленій лаві
Всіх рідненьких своїх пом'яну…
Де б мене не носила Доля,
В ясний день, чи в нічну грозу,
В свій останній час, як на прощу –
На колінах сюди приповзу.
Стецько Гранчак, 2025