Неділя, на годиннику восьма година ранку, і я вже в полі на місці полювання.
Західний вітер добряче підсушив зорані поля, за ніч. Та це було відчутно під ногами, коли ступив на перше поле, глибокої ріллі.
Пройшовши більшу половину поля, піднявся перший сірий вухань не менше 50м від мене. Рух рук, та миттєва реакція, вклали рушницю в плече, але заєць біг занадто стрімко, та пострілу не пролунало.
Підійшовши ближче до льожки зайця, та оглянувши її було зрозуміло що в такій глубокій льожкі яку собі влаштував вухань на ранок , крім сна та відпочинку більше нічого і не треба. Але звірина не спала, тому що поле вздовж і впоперек усіяне слідами лиса.
Ну що ж ідем далі... Взявши гарне поле невеличкої сухої трави, та пройшовши поле до кінця, зайця не зустрів.
Перейшовши декілька полів озимини, натрапив на гарний шмат ріллі, господарських паїв. Скиби зораної ріллі з сухою жовтою травою,ідеальне місце для зайчика.
І так і сталось, заяць піднявся на полі, не підпустивши мене на добрих кроків шістдесят, що і знову стало причиною не стріляти.
Заєць погнав полями, начебто обпечений, стрибки були його спрінтерські, та подумки я подумав, не спить зараза сьогодні...
Вийшовши з поля вирішив що пора вже й поснідати. Діставши з рюкзаку термос з горячим чаєм, та український снікерс, домашнє копчене сало та хліб насущний, примостився на сухій траві снідати.
Перекусивши, та оглянувши місцевість, вирішив взяти невеликий схил косогору ріллі.
Поле мало не досить глибоку ріллю, але ж все таки... заяць лежить там, де ми його не чекаємо побачити.
Пройшовши половину косогору, краєм ока бачу піднімається вухань ліворуч від мене, десь під сорок метрів відстані між нами.
Вскидаю рушницю, і перший постріл пролунав...бачу пух зайця летить в різні сторони, роблю другий постріл і зайця розвертає під прямим кутом.
Бачу що, швидкість косого дещо знизилась, але відстань між нами збільшується що секунди, і заяць вже від мене під двісті метрів.
Залишити його в спокої на деякий час, не було сенсу, тому що по переду його курсу, поля з високою травою.
Заяць підранок, і треба добирати. Але заєць і далі продовжував бігти, і я тільки і думав не втратити його з поля зору.
Очі мої пильно вдивлялись в далеч поля, де вухатий врешті решт, присів та не рухавсь.
Йду вперед, зір напружений і тримаю цей квадрат поля де сидить заєць, під прицілом свої очей.
Рука потянулась до підсумків з набоями, рушниця перезаряджена, та очей своїх з зайця не зводив.
Підходячи все ближче до місця засідки зайця, думка була одна, щоб тільки підпустив мене на відстань пострілу.
Але... бачу, підіймається заєць та біжить далі, відстань між нами критична, стволи рушниці накривають голову зайця.
Постріл один, другий, заєць ще більше набирає швидкості, і тримає курс на поле з травою.
Добігши до поля з травою, заяць присів на межі полів в борозні.
Приймаю рішення, обійти зайця з тилу, з трави, інакше зайця можна втратити, загнавши його в поле з високим сухостоєм трави.
Обійшовши поле, та зайшовши в траву, тихенько крадусь до місця перебування вуханя.
Все ближче та ближче, та я ось вже майже в кінці трав поля.
Все... я бачу ціль, постріл, і трофей залуженно взято.